Розділ «Бабай»

«Якраз місце і час…» — прошепотів хтось у його свідомості.

«Кабінка», яку Назар обстежував останньою, була найближче до вхідних дверей ізолятора і розташовувалася майже навпроти туалетної кімнати. Однак, крім постійного хлюпання в бачку унітаза, він більше нічого не вловив — жодного підозрілого звуку. Можливо, той, хто перебував у туалеті, видав себе випадково і тепер зачаївся.

«Але… але ж воно хотіло, щоб я його почув», — раптом чітко усвідомив Назар.

За кілька хвилин він уже готовий був повірити, що йому просто причулося, проте той самий звук пролунав знову. Тепер не було сумнівів, що це знаходиться із зовнішнього боку дверей ізолятора. На мить Назар навіть відчув полегшення, що він не замкнений наодинці з тим, що могло чекати на нього в туалеті. Двері ізолятора виглядали принаймні надійно.

Звук повторився.

Назар здригнувся, але все-таки йому вистачило сміливості вийти з «кабінки» і, обережно ступаючи, наблизитися до масивних жовтувато-білих дверей.

Коли він зупинився, одна з паркетин скрипнула під ногою і змусила його покритися новою порцією холодного поту. Звук одразу повторився і… вже не припинявся. Здавалося, хтось зовні шургає плечем, важко напираючи на двері ізолятора.

— Кишки… — утробно прошипів голос по той бік. — Візьми мої кишки-и-и…

Цієї миті Назар почув, як на два чи на три поверхи нижче рушив ліфт. Він наближався. Той, хто перебував за дверима, замовк. Однак Назар відчув, що він продовжує залишатися на місці, та із завмиранням очікував, коли ліфт порівняється з їхнім поверхом — зупиниться чи проїде повз? Чи зупиниться, не доїхавши?

Це була страшенно гуркітлива і повільна колимага. У голові Назара пронеслася зацікавлена думка: що побачить старий ліфтер, коли ліфт порівняється із поверхом?

Жахливий ліфт нарешті зупинився — на його поверсі, — заскреготавши, як древнє металеве чудовисько, яке пробудилося від сну. Почувся скрегіт дверцят.

Але за лічені секунди до того Назар розрізнив тупіт. Кроки віддалялися від дверей ізолятора та стихали в напрямку входу до дитячого відділення.

І ще йому здалося, ніби йшли двоє.

Що б не означав цей дивний візит до дверей ізолятора, Назар відчував потребу спершу лягти до ліжка і лише потім обміркувати, що відбулося за останні п’ять хвилин. Його бив такий сильний озноб, ніби в палаті стояв лютий мороз.

Але не встиг він зробити навіть три нетверді кроки у напрямку до своєї «кабінки», як у двері ізолятора тихенько постукали.

Назар для рівноваги схопився однією рукою за ребро найближчої перегородки і повернув голову, дивлячись на великі білі двері. Потім до нього дійшло, що в мерців, які розгулюють по лікарні, навряд чи заведено стукати. Але, мабуть, це не міг бути і хтось із медперсоналу, оскільки лікарі та медсестри мали ключ від замка, та і для чого їм такої пізньої години навідуватися до нього?

— Що вам треба? — зібравшись із духом, крикнув Назар.

— Хлопчику, ти мене чуєш? — неголосно запитав старий ліфтер.

Звісно, це міг бути тільки він.

— Ви… — Назар зробив крок назад до дверей, здивовано відзначаючи, що поява ліфтера додала йому сил. — Ви бачили щось? Бачили їх?