Розділ «Частина I. Велика недоладність: початок»

Його раз і назавжди запроторять до якогось засекреченого дослідного центру; з нього зроблять піддослідну тваринку! Він пройде через пекло нескінченних обстежень, дослідів, аналізів, кожну хвилину його життя вони перетворять на нескінченний експеримент; і навіть, коли він здохне, його тіло, до останньої молекули, вивчатиметься ще багато років. Фанатики-вчені стануть душити один одного за право першим добратися до проб його тканин і крові, — і будуть кінчати в штани, заглядаючи у свої мікроскопи. Ні, вони роздеруть його на тисячі дрібних шматків, навіть не чекаючи, поки він помре сам…

Ось що буде насправді.

Ним займуться… Добрі Лікарі!

Герман укотре відчув страх. Отже, він іще не втратив здатності боятися?!

На зміну дрібному дощу прийшли важкі великі краплі. Герман задер голову, щоб подивитися на небо (шийні хребці жалібно хруснули); угорі велика купчаста хмара напливала на білу хмарку, «пожираючи» її, немов темно-сірий велетень заблудлу вівцю.

Чи є у Світі Добрих Лікарів небо? Напевно, якщо воно й існує, — то повністю затягнуте такими ж сірими лиховісними хмарами…

«Припини про них думати, — озвався голос Незалежного Експерта. — Припини. Вони все одно не встигнуть добратися до тебе, адже ти прекрасно знаєш, що трапиться незабаром. Чи ні?»

Вони не встигнуть.

— Спасибі, втішив… — пробурмотів Герман.

Дощ упевнено переростав у зливу.

Наплювавши на обачність, Герман піймав таксі, щоб дорогою додому побувати ще в одному місці.

Розділ 7

Карина; На межі

Герман зачинив двері квартири так різко, що зі стіни посипалася штукатурка.

Хтось спускався сходами вниз, причому кроки почулися раптово, як тільки він почав колупатися ключем у замку; не було ні попереднього закривання дверей, ні якогось іншого руху взагалі. Немов його хтось чекав… Хто? Навіщо його сусідам за ним стежити?

Герман обережно заглянув у вічко дверей.

На сходах його вартувала Ліза. Цікаво, скільки часу вона чекала? А власне, чим іще займалася сорокалітня дама, окрім намагань затягти молодого чоловіка в ліжко?

Герман сів на підлогу і взявся за тяжку працю — почав роззуватися.

Він продовжував старіти, хоча, здавалося, що далі просто нікуди. Тепер він добре уявляв собі як виглядають рекордсмени-довгожителі. Справді, це жахливо — дожити до такого віку, перетворюючись на зморщену безволосу істоту.

Герман повільно провів висохлою рукою по своєму обличчю: «Господи, вони ж майже через усе своє життя пройшли старими; і нічого, нічого — крім спогадів про далеку молодість…»