Розділ «Частина III Мешканці ночі»

Мешканці ночі

Розділ 1

Проза життя

Сіре тільце пацюка безшумно прослизнуло біля обличчя чоловіка, що спав на старому матраці, розстеленому на бетонній підлозі малюсінької будки. Пацюк підбіг до лівої руки, що звисала на підлогу; його маленький носик зарухався в такт акуратним прямим вусам. Потім тваринка завмерла, спрямувавши нерухомий погляд чорних очей-намистинок на руку чоловіка, й легенько торкнулася до неї мордочкою. Той розплющив сонні очі.

«А, це ти…» — буркнув він. Пацюк нетерпляче засмикав коротким хвостом.

«Зараз…» — чоловік сів (кінський волос видав під ним тихий скрип), кинув короткий погляд на старий механічний будильник «Слава», що цокав у кутку комірки на дерев’яному табуреті, й відкрив прямокутну дерев’яну шухляду, яка стояла біля «дивана».

Чоловік забрав із чола пасмо довгого давно не митого волосся, спостерігаючи, як пацюк жадібно хапає з підлоги свою вечерю: ковбасні шкірки і шматочки злиплої гречаної каші.

У підвалі було тихо, тільки звичайний фон: дзюркіт води в трубах та какофонія з перших поверхів — людські голоси, сміх. Усе це звучало розмито і приглушено, немов доносилися з поверхні радісної, освітленої сонцем землі у величезний, схований глибоко під корінням дерев темний склеп. Балаканина й музика з телевізорів, виття пральної машини…

Що ж, скоро — ніч, і це означає, що він, принаймні до ранку, може ні про що не хвилюватись. Звичайно, якщо чергова вилазка пройде успішно. Чоловік відійшов від дверей і знову присів на матрац, дивлячись, як пацюк закінчує свою квапливу вечерю.

Крихітну кімнатку, три на два метри, висвітлювала малопотужна лампочка, хитромудро з’єднана прямо з оголеними проводами під низькою стелею. Центр комірки займав матрац, на дерев’яному табуреті цокав будильник із проржавілим корпусом і самотньою годинниковою стрілкою. В кутку біля дверей — гардероб: кілька светрів, потерті джинси, шкарпетки й одна змінна сорочка. Втім, щось підказувало, що власник не дуже давно приєднався до тих, кого в суспільстві називають бомжами.

Залишивши після себе залишки розкришеної вечері, Щурик швидко облизався, підбіг до дверей і пошкрібся лапкою. Вичекав секунд п’ять і пошкрібся знову. Чоловік неохоче встав із матраца, скинув гачок із петлі — не супер захист від раптового вторгнення, однак менше шансів прокинутися від удару по голові каблуком черевика чи уткнутися носом в ошкірену морду скаженого собаки. До всього треба бути готовим, якщо ти бездомний бурлака.

Молодий пацюк сірою тінню вислизнув надвір.

Три місяці тому, опинившись у цьому підвалі, молодий чоловік першим ділом прибив кимсь забутою хокейною ключкою величезного пацюка — його маму. А потім помітив, що під її тілом рухається вціліла крихітна сіра грудка. Він знову замахнувся і… зрозумів, що не зможе.

Потім він узявся його виходжувати і спостерігав, як Щурик неймовірними темпами перетворюється із шустрого дитинчати на дорослу істоту. Звикнути до його специфічного запаху виявилося не так важко, як думав.

А одного разу раптом зрозумів, що Щурик — став його родиною…

Чоловік повернувся на матрац і підрахував, скільки часу має ще на байдикування до того моменту, коли зможе залишити підвал непомітно. Поки що ніхто з мешканців не підозрював про його присутність.

Поки що.

Усередині кострубато завовтузилась уже звична думка, що рано чи пізно, але його все одно знайдуть. І тоді в нього залишиться тільки два варіанти: податися на вокзал або приєднатися до групи справжніх досвідчених бомжів — у середовище, де він просто не виживе. Бо він не один із них, бо… він лише випадкова жертва зовсім дикої і безглуздої історії, що затягла його в непередбачений життєвий катаклізм — жертва Великої Недоладності…

Так, саме так.