Розділ «Місце для дракона»

– Чортова карга! – вилаявся пан Лаврін. – Вона, здається, пошила нас в дурні.

– Схоже на те, – погодився джура. – За її словами – це мав бути коротший шлях, а виходить, довший.

– Перевізник казав, що цей ліс на три дні дороги. Нині маємо третій день, а краю й не видно. Ну його к бісу. Розвертаймося та виїжджаймо на стару дорогу, поки не пізно.

Розділ III

– Доброго вечора, – привітався князь до пустельника, що сидів на призьбі.

– Доброго й вам.

– Як здоров’я?

– Та нічого, тільки ноги слабнуть. А ви як там живете? Все по-старому?

– Звідки нове візьметься? Все як було. Вас, бачите, доганяю.

Князь усівся на колоду, а воєвода, запримітивши рясні кущі ожини, примостився поруч неї та заходився ласувати.

– Я до вас на пораду приїхав, – сказав князь.

– О-о, то щось велике в лісі здохло.

– Ви чули про змія, що ото в нас об’явився?

– Чого ж не чув?

– У нас, бачте, який клопіт… Лицарі поз’їжджалися з усього князівства. Є й з Моравії, і з Польщі, і з Карінтії, і з Сілезії, і з Крайни. А змій, чортяка, заліг у печері й носа не показує.

– Він і не покаже.

– Як то?! А вам звідки теє відомо?

– Я говорив з ним.

– З драконом?!

– Так. Це дуже миле сотворіння.