Розділ «Місце для дракона»

Посеред галявини світилося голубе око озерця. І дракон тішився, як мала дитина, обнюхував квіти, занурював голову в воду і задоволено пирхав. Потім ліг на траву, випростав лапи й з хрускотом потягся.

«Як йому сказати про князя? – думав пустельник. – З чого почати?»

Сонце висіло над головою золотим яструбом і лило проміння, густе проміння западаючого в сон літа. Пустельник сів на траву і скинув бриля, підставивши сонцю облізлу голову. Лягти й подрімати б, навіщо йому всі оті клопоти? Дракон тепер у безпеці. Сюди ніхто не поткнеться, а як і поткнеться, то завше можна чкурнути в протилежну печеру і перечекати в лісі. Але навіщо такі ускладнення? Дракон може завалити вихід з печери кам’яною брилою.

– Чуєш, ти можеш зачинити вихід з печери на галяву якоюсь каменюкою. Коли треба, будеш її відсовувати.

– Маєте рацію. Я так і зроблю. Не знаю, як вам і віддячити. Скільки для мене зробилисьте!

– Е-е, що там… – пом’явся трохи, та врешті випалив: – Був у мене князь…

Усмішка щезла з драконової морди.

– Що він хотів?

– Про тебе розпитував. Я все, як було, розказав.

– А він?

– Злився, що грамоти тебе навчив… Ну і взагалі… Я пояснив йому, що ти й без книг зла б не чинив…

– Звичайно.

– …не та натура. Таким уже ти вдався на свою біду. Але князь своє знає – йому треба князівну заміж видати, опріч того, боїться неслави. Скрізь, де з’являлися дракони чи там інші чудовиська – однороги, велетні, людожери або лихі чаклуни – всюди їх рано чи пізно знищували. Князь не може йти проти звичаю.

– Нехай пустить чутку, що мене вбито, а я сидітиму тут, як миша, тихенько. Мені б лиш із вами бачитися та книги читати. А більше нічого не треба. Як захочу погуляти, піду по той бік гір у ліс.

– От сам йому і скажеш. Нині він ополудні заїде до мене. Може б, я привів його сюди?

– Приведіть, дуже вас прошу. Хай не боїться…

– Тільки не проговорися, що це я тобі печеру знайшов.

– Ну як він? Згоден зі мною говорити?

– Та згоден. Куди ж йому подітися?

– Лицарі терпець втрачають. Та й мені це вже ось де, – черкнув долонею по горлу. – Грошей стільки пішло, кат його бери! Де ж таку армію прогодувати?! Чого доброго, і сам з клумаками підеш по світу.