Розділ «Частина перша»

Бо забереш чаєнята, полетиш у поле!

– Не буду летіти, тут буду сидіти;

Буду воли завертати, в пригоді ставати!

– Ой полети, чайко, на зелену пашу,

Бо вже твої чаєнята покидали в кашу!

– Бодай же ви, чумаки, у Крим не сходили,

Як ви мої чаєнята у каші зварили;

Бодай же вам, чумаки, воли похворіли,

Як ви мої чаєнята з кашею поїли;

Бодай же вам, чумаки, воли поздихали,

Як через вас чаєнята навіки пропали.

– Ой чаєчко наша, неправдонька наша:

З маленькими чаєнятьми добра буде каша!

Через цю пісню у Мотрі й лучилася неначе тривожна розмова з батьком. Якось вона наспівувала пісню (чомусь сумно було на душі, хоч молодість мовби суму й не знає) про чайку-небогу, яка вивела діток при битій дорозі, а їх чумаки забрали собі на кашу. Батько й почув та враз до дочки:

– Ей, ей, дівко?! Ти де це таку пісню назнала?

Запитав нібито занепокоєно, хоч раніше на пісні, що їх співала дочка, й уваги не звертав – співає, то й хай співає, аби не плакала. А це, бач, насторожився.

– Де ти, питаю, таку пісню назнала?

Мотря, думаючи щось своє, відповіла:

– Іван Степанович, як учора у нас гостював, навчив.

– Мазепа? Еге, він до віршів та пісень голінний. Гетьман, а вірші та пісні наче який бурсак складає – воно йому ото треба? Хоча гарно тямить се діло, – в батьковім голосі почала відчуватися насторога. – Але кого це він має на увазі під чайкою, що вивела діток при битій дорозі?