Розділ «Частина перша»

– Хай калатають! Щоби і в нього, чародія, нарешті позакладало!

У Батурині, дізнавшись тієї ночі по причину бовкання дзвону на дзвіниці Кочубеївської церкви, народ таки й справді похвилювався: як?

Навіть аж обурювався: як??? Гетьман закохався? Як ніби він не мав права закохуватися. Та й любов не від диявола приходить до людини, від Бога!

– Закохався!

– У шістдесят п’ять?

У шістдесят п’ять???

Хоча можна сказати й по-іншому: гетьману було (як він закохався в Мотрю Кочубеївну) всього лише шістдесят п’ять – це з якої дзвіниці подивитися, а тоді вже в дзвона бевкати. Мовляв, що ж ви хочете, як йому було всього лише шістдесят п’ять, а поет сказав, що любові будь-який вік підвладний. У цьому і наше щастя.

Як дожив я до віку Мазепи (коли він закохався у Мотрю, себто до шістдесяти п’яти літ) і жив далі, і в сімдесят теж закохався, адже був усе ще молодим.

Тоді ж і написав я вірша на цю тему. І тоді ж переконався: люблять (і закохуються) і в шістдесят п’ять, і в сімдесят, і…

І – так далі.

І пригадалося мені – дозвольте вдатися до особистого інтиму: коли мені було стільки ж віку – шістдесят п’ять, а потім і сімдесят, я…

Я закохався. Благополучно. А закохавшись, написав вірша, що його пропоную оце читачам.

На ять – це означає, за словником, найвищу якість.

Немає молодості у п’ятдесят,

Але і старості немає в сімдесят.

Хоч як тут не крути —

Така вже філософія моя.

Є ти і світ,

Якому кажеш ти:

– Привіт!