Розділ «Частина перша»

І тоді такі «інші» гордилися своїм статусом. І тепер подібна гордота високо голову тримає – заздріть, мовляв!

Є таке російське слово – «повеса». Українською це – гульвіса, гультяй, гультіпака тощо, а ще – джиґун, зальотник, ловелас…

Але що з того, що – ловелас. Що з того, як Олександр Пушкін, приміром, сам себе таким привселюдно визнавав. І навіть аж гордився цим.

А я, повеса вечно праздный,

Потомок негров безобразный,

Взращенный в дикой простоте.

Любви не ведая страданий,

Я нравлюсь юной красоте

Бесстыдным бешенством желаний…

Та й хто буде проти (маються на увазі справжні чоловіки) бодай трохи в юності побути (якщо виявляться для цього відповідні, гм-гм, дані), ловеласом чи донжуаном?!

Життя ж бо, панове-добродії і товариші теж, одне-однісіньке. А любов – це такий солодкий гріх, що…

Щоби потім не довелося каятись, що святим та прісним прожив і жодного разу не согрішив.