Розділ «По мові – післямова. Василь Васько з Вишгорода – художник і рибалка»

А я хоч і рідко буваю у Вишгороді, але неодмінно йду до берега… І бачу там картину Василя Васька «Володимир зустрічає у Вишгороді княгиню Рогнеду з сином». Такою, яку її хотів намалювати Василь Васько.

Що не кажіть, а таки гарно в світі жити. Гарно тоді було, тисячу літ тому – попри все гарно, – гарно й нині, теж попри все, гарно буде й через віки після нас – попри, попри все, життя є життя…

Посміхається Рогнеда променисто. І щаслива-щаслива, бісова жінка. І така ж вона гарна, гарна…

А на плече Рогнеди сіла білосніжна дніпровська чайка.

То – як душа її.

І Білобог ще посилає всім свої білі дні…

Минуть роки, і картину про те, як Володимир вибрав Анну, створить інший художник – полотно, масло.

Картину Миколи Дудченка[27] я побачив в Інтернеті. Картина мальовничо-гарна і магнітом притягує до себе людські очі й душі.

Називається вона «Володимир і Рогнеда» (хоча князь вже вподобав Анну), диптих, полотно, масло. Розмір 95×1000.

На ній вони й зображені у вирішальну мить, коли Володимир вибирає собі жону-супутницю і помічницю. Праворуч – полоцька княгиня Рогнеда (хоча на той час вона вже була княгинею київською) з волхвом, ліворуч – візантійська царівна Анна з християнським священиком. А посередині картини, присівши, глибоко задумався Володимир – кого йому вибрати: Рогнеду чи Анну? Життя завершується – не помилитися б!

Рогнеда вже зробила було рух, щоб кинутись до князя: це ж я, твоя любка-голубка!.. Невже од мене відцураєшся?..

З протилежного боку диптиху готова кинутися до князя Анна.

Їх зупинив мудрий волхв: «Стійте! Зачекайте мить. Не кваптесь! Хай князь сам вибере котрусь із вас. На яку покаже його перст, отже, така в неї доля, в іншої ж буде недоля…»

Так художник по-своєму розкрив тему хрещення Русі.

Володимир непорушно застиг, узявшись рукою за голову, він іще в глибокій задумі, але…

Але вже все вирішено. Хай полочанка й ближче до князя, та вона, Рогнеда, вже – минуле. І Рогнеда це усвідомлює, тож уся в полоні гіркоти й жіночої образи, що вибрано буде не її.

Вибрано буде Анну, бо Анна – це майбутнє. І його, Володимира, і Русі.

Ми повинні жити, підказує картина, не минулим, а – майбутнім. Свята істина! І Володимир робить свій вибір – він вибирає майбутнє. І не тільки для себе, а головне – для Русі. А майбутнє його і Русі теж буде з Анною, з новою вірою і новим Господом, якого князь вже тоді спізнав і назавжди прийняв у своє серце, а за ним Господа прийняла і Русь…

Тому й сонце нового дня на Русі зійшло красне.

Звідтоді воно завжди над нею буде красним.