Розділ «Частина четверта-3 «Новодевичье кладбище… Часы приема…»»

Міф третій: успіх Віри Холодної – це успіх кінематографа, що саме тоді зароджувався. Все будувалося лише на любовних сюжетах: таємничі жінки, фатальні спокусники, пристрасті, дуелі, самовбивства (театральні), все – на глядача. А ще дорогі інтер’єри, розкішне вбрання, вродливі актори.

А в кіно ходили всі, адже синема тоді була новизною, яскравою казкою, де можна було забутися від непростої, а часом і трагічної та тривожної дійсності.

Тільки за один 1917 рік Віра Холодна знялася в дванадцяти таких фільмах – по три тижні на фільм, це й принесло їй колосальну популярність.

Міф четвертий: Віру Холодну вміло розрекламували і «подали», як на блюдечку з голубим обідочком. Вона й справді була розрекламована, охоче позувала в пишних нарядах для журналів, а листівки з її зображенням друкувалися величезними тиражами і швидко розкуповувались. Замовляли зачіски а-ля Холодна, копіювали її наряди та прикраси, і вона таким чином стала законодавицею мод.

А втім, все її життя було предметом пильної уваги публіки й журналістів. Про неї саму Д. Харитонов зняв фільм, тільки чомусь він називався дещо приземлено: «Тернистый славы путь». Тернистий, а не якийсь там фантастично легкий.

І разом з тим вона залишалася в єдиному зразку, і рецепт її успіху – це був рецепт тільки її успіху, і більш нікому він не годився.

Вона була королевою мелодрами. Сьогодні словники дещо… гм-гм… принижують цей термін. Мовляв, мелодрама – це (заст.) драма з музикою та співом, драматургічний жанр, для якого характерні перебільшені драматичні ефекти та моралізація; про яку-небудь подію, переживання, що відзначаються неприродністю, зовнішніми ефектами. Руські мелодрами хоч і представляли стиль модерн, але представляли його по-своєму (естетизм і символізм у них грали не останню роль). На кінофабриці Ханжонкова їх чи не найуспішніше ставив Євген Бауер (пізніше їх зніматиме інший популярний режисер Петро Чардинін). Вважається, що Віра Холодна тому стала королевою екрана, що вона була природною королевою мелодрами. На відміну від деяких інших популярних актрис (напр., скандинавських, Грета Гарбо, Глорія Свенсон), вона не була втіленням фатальної жінки, а оперувала своєю природністю манери, краси і печалі, «м’якого світла і потайнoї темної сили».

Вона стала кумиром в основному інтелігентної публіки – молодих офіцерів, гімназистів, сентиментальних обивателів (любителів романсів), тих, «для кого атмосфера фатального повороту історії, що насувався, і в який тоді входила Росія, була надто тяжкою».

Ще пишуть: «Сьогодні привабливість Віри Холодної – це магічна дія того мистецтва, яке було тільки неперевершеною грою світла і тіні, у якому жива жінка була ще й привидом, мрією, легендою…» (такою вона і зображується у відомому фільмі «Раба любви»).

«Вона грала ролі красивих, обманутих або незбагненних жінок. Жінки ці «жили» в салонних драмах і мелодрамах, страждали, пускали під лоба свої прекрасні очі, заломлювали руки, помирали від любові й туги… Її фільми «Миражи», «Жизнь за жизнь», «Шахматы жизни», «Позабудь про камин, в нем погасли огни», «Молчи, грусть, молчи…», «Живой труп», «Тернистый путь славы», «Женщина, которая изобрела любовь», «Последнее танго» – це фатальні пристрасті, «возвышенные» почуття, вияв чогось незбагненного, загадкового і трагічного.

Так росла слава, і глядачі йшли до кінотеатрів лише на Віру Холодну.

«Ніхто з російських актрис ні до, ні після неї не мав такої слави. Адже саме її величали «королевою екрана». Вона була незвичайно вродлива – м’яких обрисів правильне обличчя з чорними на рівні нереальності великими очима, з якоюсь голубиною покірною посмішкою, з красивими руками, що теж страждали, і плавними рухами…

Передовсім, краса?

Але ні, у ті роки в кіно знімалося дуже багато красивих жінок, але жодна з них не змогла похвастати навіть часткою тієї слави, що випала Вірі Холодній. Талант?

Талант, як свідчить критик, у неї був, але не дуже яскравий, очевидний для всіх і не завдяки таланту вона стала кумиром кіноглядачів, не ним пояснюється її казкова популярність». У ті роки багато знімалося яскраво талановитих акторів, але в них не було такої фантастичної популярності.

Дехто вважає, це тому, що вона виявилась «прекрасною моделлю для кінематографічного апарата, відповідала естетичним смакам буржуазно-міщанської публіки…», інший режисер запевняв, що на «обличчі її лежав відбиток того суму, що властивий нашій північній природі у дні ранньої осені…»

Ще один історик запевняє: секрет ховався «у тому чадному, похмурому дусі часу, що був створений грабіжницькою імперіалістичною війною. Дрібнобуржуазна публіка, розчарувавшись в настанні кращих часів, ринулась у владу «солодкого дурману». Вона обманювала себе ілюзіями, дешевими ідеалами «краси»…

Образ жінки, створений Вірою Холодною, відповідав цим ідеалам і тішив ці ілюзії… міщанська публіка звела Віру Холодну на престол «королеви екрана» і, схиляючись перед нею, відволікалася від подій сучасності, що мучили її…»

А втім, що тепер гадати! Ще Павло Тичина в розпуці запитував:

Хотів би я знати —