Розділ «Меню для Фойри»

— Та немає в мене горя! — вигукнув Конов.

— Тоді чому радієш?

— Нема в мене й радості!

— То ти досяг просвітління?

Конов увігнав у скобу другий випромінювач і сів поруч з Буддою.

Можливо, дітей спочатку слід було вмити, а потім нагодувати. Але Ватіш пам’ятав, як не любив у дитинстві вмиватися, й тому просто відвів їх у кают-компанію і посадив за стіл.

— Мене звуть Петер! — сказало хлоп’я, якому належала злостива болонка. — А це — Літа й Андрес.

— Дуже приємно! — Даруа намагався бути ввічливим з гостями. — Ви будете суп чи кашу?

— А морозиво у вас є? — поцікавився Андрес.

— А мама скоро повернеться? — допитувалась Літа.

Ватіш розстарався, як міг, і Барс створив для дітей навіть аналог морозива. Якийсь час вони просто їли, й відразу стало помітно, як бідолашні зголодніли й потомилися. Літа навіть до морозива не дійшла, а заснула просто за столом. Даруа відповів на виклик Конова, потім відніс її в одну з порожніх кают і прикрив ковдрою.

Коли він повернувся, хлопці вже розіклали на столі деталі конструктора й про щось жваво сперечалися. Даруа відсунув велику червону троянду, яка лежала поміж тарілок, поставив лікті на стіл і почав обережно розпитувати. Діти відповідали неохоче. З їхньої розповіді Ватіш зрозумів, що люди на «Лорі» раптом чомусь почали дивно поводитися. Хтось зробився пустотливий, мов дитина, а хтось почав битися та співати пісні. Мама Літи й Андреса почала танцювати з якимось дядьком, а мама Петера раптом вирішила, що дітей потрібно замкнути по каютах. Вона так і зробила, й тому більше діти нічого розповісти не могли.

— Той дядько сказав, що наша мама прийде сюди! — повідомив Андрес і раптом голосно заплакав. Даруа розгубився, але, на щастя, примчали Міккі з бараноїдом і почали бігати по кают-компанії. Міккі вже від утоми вивалив рожевого язика й гавкав хрипким басом, а бараноїд, схоже, тільки добирав смаку розваги. Діти жвавішали, коли бараноїд робив особливо вдалий стрибок, ляскали в долоні й підбадьорювали незграбного Міккі. Але ось бараноїд проскочив поміж тарілок, і відкинута троянда полетіла на підлогу. Міккі раптом вереснув, підскочив у повітрі і з розмаху впав майже під ноги Ватішу. Бараноїд тривожно киркнув і подерся Даруа на плече. Діти злякано завмерли, та собачка тільки сердито чхнув, струснув головою і знову став на лапи.

— Він уколовся! — закричав Петер. — Троянди колючі. Ви не думайте, дядьку Даре, Міккі не злякався! Він взагалі нічого не боїться!

Міккі питально дзявкнув, бараноїд сердито смикнув хвостом, схоже, ці двоє чудово розуміли один одного.

— Хлопці! — Даруа намагався говорити якомога переконливіше. — Я зараз відведу вас у каюту, вам треба відпочити!

— Ви нас замкнете? — стурбувався Петер.

Під його пильним поглядом Ватіш почувався дивно. Він запевнив дітей, що замикати нікого не збирається, й вони зможуть вийти коли завгодно.

— Де туалет, знаєте?

— Так! — безладно відгукнулися хлопчики. — У кожній каюті є!