Розділ «Меню для Фойри»

— А де Літа й Андрес?

— Поруч у каюті. Мама замкнула їх, поки не повернеться тітка Ненсі, але тітка не прийшла, й мама сказала, що ми поки будемо жити разом!

Конов гарячково намагався пригадати, чи не бачив ще одного ключа на браслеті вбитої.

— Петере, я зараз приведу Літу й Андреса, а потім відведу вас усіх у гості на мій корабель! У мене там дуже цікаво!

Малий перестав плакати.

— Я без мами не піду! Вона не дозволяє нікуди ходити самому!

— А ти будеш не сам! Ти будеш разом з Літою і Андресом! Поклич собаку!

— Міккі!

На поклик господаря песик почав вириватися ще відчайдушніше. Конов нарешті розтулив долоні й дозволив болонці повернутися до хлопчика.

— Петере, я зараз тебе знову замкну, але ненадовго! Знайду Літу й Андреса і повернуся!

—  І маму, — тихо попросив хлопчик. — Знайдіть мою маму.

— Обов’язково! — Конов намагався максимально заступити отвір дверей. — Я дуже швидко повернуся!

І тільки коли вийшов, згадав, що залишив випромінювач, який відлетів геть і лежить тепер в кутку під ліжком.

Другого ключа на браслеті не було. Конов пошукав навколо, але за час невагомості дрібний предмет міг виявитися де завгодно. Кілька секунд Конов постояв у задумі, потім згадав про мисливську зброю. Якщо відрегулювати її на мінімальний викид, можна використовувати випромінювач, як різак!

Бридкий запах смаленого пластику викликав запобіжне миготіння сигналу протипожежної системи на стелі, але в дверях сусідньої з Петером каюти з’явився акуратний отвір. Конов відімкнув випромінювач, встромив у отвір металевий палець і добряче натиснув. Двері пішли в стіну.

Пам’ятаючи про попередній досвід, Олександр цього разу не намагався відразу вдертися в каюту.

— Літо, Андресе, ви тут?!

— Хто там? — боязко долинуло з каюти.

— Дядько Алекс!

Тут погляд Конова упав на мертву жінку. Навряд чи вдасться щось пояснити зляканим дітям. Конов квапливо потягнув труп до сусідньої каюти, щиро сподіваючись, що вона порожня. На щастя, так воно й було. Олександр запхнув труп під ліжко, повернувся й побачив на столику біля ліжка статуетку Будди. Бронзовий Будда, закріплений магнітними утримувачами, загадково втупився у простір. Конову здалося, що цей божок дивиться просто йому в обличчя, ледь помітно всміхаючись розгубленому чужинцеві. Конов потрусив головою, відганяючи марення, але тут статуетка ворухнулася! Конов кулею вилетів геть і опинився в сусідній каюті, перш ніж зрозумів, що сталося. Двоє дітлахів, хлопчик і дівчинка, вп’ялися в незнайомця нажаханими поглядами.