Розділ «Меню для Фойри»

Після довгої ночі настав ранок. Конов трохи подрімав на березі, але перед світанком змерз і, щоб зігрітися, почав бігати туди-сюди порожнім пляжем. Будда з усмішкою спостерігав за гімнастичними вправами Олександра, а далі вимовив поблажливо:

— Виклич енергію янь, і тобі відразу стане тепліше!

Олександр сердито глянув на Будду, але слухняно уявив собі вогняний потік, що струменить по тілі… Спершу запалахкотіло в руках, а згодом і весь скафандр зайнявся золотавим сяйвом. Конов з подивом оглянув себе — й світіння негайно зникло.

— У твоїх почуттях безлад! — повідомив Будда. — Нема в тебе належної безпристрасності.

— Так, безлад! — погодився Конов. — Слід було ввімкнути підігрів у скафандрі, та й годі!

Він потягнувся до щитка й раптом виринув із марень. В оранжереї панував моторошний холод, вже понуро звісили листя найчутливіші рослини, а рожевий кущ аж палахкотів червоними квітами. Товстун лежав на спині із закладеними за голову руками й тягнув тужливу пісню. Конов зазирнув у його очі й здригнувся: це був бездумний погляд ідіота.

— Що це в біса означає?! — Конов позадкував. По спині ковзнув струмок крижаного поту. Олександр згадав очі Будди, й свідомість знову спробувала зіслизнути туди, на берег океану, де очікували таємниці Всесвіту. Але рука здригнулася, й спека ввімкнутої на повну потужність системи обігрівання скафандра привела Конова до тями. Він негайно прибрав зайві градуси, тремтячими руками напнув шолом і зацьковано озирнувся: навколо щільно стояли джунглі.

Де вихід? У підсвідомості хвилею здійнявся острах, але Конов зусиллям волі вгамував його. Він з абсолютною чіткістю усвідомлював, що потрапив під вплив чорної магії «Лорі». Тут щось відбувається, це «щось» позбавляє людей розуму, й це «щось» проникло навіть під захисну оболонку його скафандра!

— Час забиратися звідси! — Конов кинувся навмання, та ноги самі вивели його на знайому галявинку, де так само потягував пиво пілот.

— Поговорили? — спитав пілот, невпевнено киваючи кудись у бік заростів.

Олександр не відповів, тому що крізь каламутні очі пілота на нього знову глянув Будда. Олександр вискочив з оранжереї і налетів на Даруа, що простував назустріч.

— Ти що тут робиш?! — гримнув Конов.

Ватіш щось сказав, але Конов не розчув. Тоді він скинув шолом і загорлав, червоніючи з люті:

— Якого дідька ти сюди приперся?!

Ватіш у свою чергу відкинув забрало й закричав з неменшою злістю:

— Тому що ти на зв’язок не виходиш!

— Я тобі де велів залишатися?!

— А ти мені не вказуй! Я буду там, де треба!

— Ти — молодий телепень, тут усе заражене!

— А мені — начхати!