Розділ «Меню для Фойри»

— Ану встати, як годиться на службі!

Такого несподівано рішучого натиску пілот не очікував. Він сахнувся, зачепився за кореневище й знову полетів у кущі. Конов терпляче чекав, поки той підведеться, але випромінювачі в його руках чомусь тремтіли.

— Ти що, здурів, телепню?! — пілот і цього разу не квапився вставати, навпаки силкувався глибше зануритись у кущі, але Конов перетнув йому шлях. — Ти чого на людей кидаєшся?!

— Я сказав: встати!

Пілот знехотя підвівся, втираючи долонею вологі губи. Обличчя його було Конову знайоме, й він вирішив, що пілот з бази-маяка «Талан».

—  Ім’я?! Посада?!

— Аванто Сид. Перший пілот.

— Як звати капітана? Його місцезнаходження?

— Рамон Боїв. Десь тут. Медитує.

— Медитує? — Конов на мить затнувся. — Що відбувається на кораблі?

— На кораблі? — обличчя пілота виражало щирий подив. — Нічого не відбувається. Летимо на Нготені. Я вільний від вахти. Маю право на відпочинок!

— Допоможи мені знайти капітана!

Пілот знизав плечима, огледівся і зробив знак Конову, щоб простував за ним у зарості. Вузенькою стежиною вони пройшли між різнопланетними рослинами й зупинилися біля величезного всипаного червоними трояндами куща. Троянди, вірніше те, що нагадувало троянди, були завбільшки як людська голова й вражали надзвичайно розкішною барвою. Біля підніжжя куща в позі Будди, що відпочиває, розташувався сивочолий товстун, який з одягу мав на собі лише якусь подобу пов’язки на стегнах. Очі товстуна були заплющені, на обличчі застиг вираз умиротворення.

— Капітане!

Товстун поморщився, не розтуляючи повік, але Конов не дав йому повернутися в нірвану. Він опустив один випромінювач у кобуру, а вільною рукою вліпив Боїву ляпаса. Товстун перекинувся на бік, гнівно хрокнув і розплющив очі.

— Я прибув на ваш аварійний виклик! — сухо сказав Конов. — Що у вас відбувається?

— У нас?! Все в нас, як звичайно! Ми не викликали аварійну! — товстун здивовано озирнувся. — У чому річ, Аванто?!

— Та звідки маю знати? — пілот здавався ледь збентеженим. — Коли я змінювався, все було гаразд!

Конов лише на мить відвів погляд, а коли знову глянув на товстуна, побачив бронзового Будду. Великого Будду. У людський зріст. Цей Будда лагідно дивився на Олександра й щось запитував, але Конов не розчув. Будда повторив свої слова, але знову Олександр не зрозумів їх. Тоді Будда жестами вказав на шолом, і Конов його скинув.

— За чим ти журишся, людино?! — запитав Будда.