Розділ «Меню для Фойри»

Жінка схвально посміхнулася:

— Як приємно зустріти виховану молоду людину! Ваш друг був не настільки вишколений!

— А де він?! — пожвавішав Ватіш.

— Напевно, в оранжереї. Усі наші гості повинні насамперед відвідати оранжерею! У нас є унікальні екземпляри!..

Базікаючи й далі, вона тим часом наблизилася майже впритул, і безсоромно розглядала Ватіша. Даруа почувався незатишно, але нагадав собі, що скафандр — досить надійний захист від навіжених.

— Скажіть, — бабуся сором’язливо нахилила голову, — а ви вмієте грати в баскетбол? Я хотіла б зіграти з вами…

Ватіш трохи розгубився, потім пригадав, як розмовляв з дітьми Барс.

— Звичайно, капітане, я чудово граю в баскетбол! Якщо ви покажете мені оранжерею, я обіцяю зіграти з вами негайно, як тільки відшукаю друга!

Бабуся засяяла, навіть заплескала в долоні:

— Тільки не обдуріть! Оранжерея — на носі яхти! Повертайтеся швидше, я чекатиму!

— Жінки породжують суєту! — філософськи відзначив Будда.

Конов кинув у його бік миттєвий погляд і знову повернувся до Афродіти:

— Ми, власне, не сперечалися, ми розмовляли!

— Розмовляли! — ствердив Ватіш.

Молода жінка розсміялася — відкинула голову й показала чудові зубки-перлини.

— А мені ваша бесіда здалася сваркою!

— Ні! — гаряче запевнив Ватіш, і тут його погляд упав на Будду. Той тримав у руках два кольти, а зсунутий на потилицю капелюх не віщував нічого доброго. Триденна щетина Будди підкреслювала оскал усмішки. Ватіш мимоволі схопився за бік, але кобура його скафандра була порожня: вся зброя залишилася в Конова. — Ми так мирно розмовляли!..

Афродіта відпустила плече Конова й підхопила під руку Ватіша:

— Знаєте, я так скучила за гостями! За весь час польоту — жодного незнайомого обличчя! Знаєте, Отто зібрав непогану компанію, але бачити їх щодня — це занадто!

Океан розмірено гнав до берега вали. Сосна над урвищем видалася Конову знайомою, хоча він був певен, що ночував не тут. Поява жінки серед цієї недоторканої природи навівала думки про тлінність людського буття. От стоїть вона, така тендітна й легка, серед диких каменів пляжу, дмухни — і зникне, як росинка під палючим промінням сонця! Що таке людина в порівнянні з глибинами космосу?!