Розділ «Меню для Фойри»

Конов перевів погляд на руки, що стискали випромінювач — лише маленькі рученята, які тремтіли, над силу втримуючи важку зброю.

— Все гаразд, хлопче! — сказав Конов. — Я — друг!

Випромінювач вистрілив. Тієї ж миті Конов зробив стрибок, і вибив зброю з рук хлоп’яти. Якби не тремтіння рук юного стрільця, скафандр цієї системи не врятував би Конова від пострілу впритул.

Болонка захлиналася гавкотом, атакувала ноги Олександра і вже хрипіла з люті. Він спіткнувся об вгодований тулубець песика й мало не впав. Обеззброєне хлопча з криком і плачем позадкувало від постаті в скафандрі. Не усвідомлюючи, що робить, Конов відкинув забрало шолома, став на коліно й простягнув руки:

— Не бійся! Не бійся! Все гаразд! Я тобі нічого не зроблю!

Малюк задкував доти, поки не наткнувся на стіну, замовк на мить, бо зайшовся плачем, та потім знову закричав відчайдушно й моторошно:

— Не треба, дядьку!

Болонка скористалася моментом, підскочила й клацнула зубами перед самим носом Конова: Олександр ледве встиг ухилитися. Він боявся ще більше налякати дитину, тому просто схопив нестерпну тварину на руки й дозволив їй гризти свої рукавички.

— Який у тебе сердитий собака! Як його кличуть?

— М-мік-кі! — крізь сльози промурмотів юний стрілець.

— А тебе як звати?

— Петер.

— Петере, я сподіваюся, ти мені розповіси, хто тебе навчив стріляти по дядьках?

— М-мама!

— Петере, слово честі, я не зроблю тобі нічого поганого!

Болонка звивалася вужем, і Олександр докладав значних зусиль, щоб не придушити її надто сильно й водночас не випустити. Збоку це виглядало кумедно, й хлопчик засміявся крізь сльози.

— Петере, можна я встану?

Хлопчик кивнув, Конов підвівся, і далі притискаючи до себе пса.

— Мама пішла й звеліла тобі стріляти, якщо хтось увійде? — Хлопчик знову кивнув. Конов занепокоєно подумав про жіноче тіло за дверима. Краще буде забрати його, поки дитина не побачила. — Ти тут сам?

— Мама сказала, що приведе Літу й Андреса, але її так довго немає!..