Я б зарилась пальцями у сніг, аби полегшити біль. Але не могла — на руці все ще сидів чорний орел і незмигно за мною спостерігав. Кров з-під його кігтів, з моєї руки, крапала на сніг.
Серце боліло сильніше за руку.
І водночас з тим, як перстень з’явився в мене на пальці, я відчула, як у лісі неподалік хтось стоїть. Двоє. Чорні згустки енергії, непроникні, потужні, сильні. Стоять і дивляться на мене. Вичікують. Спостерігають.
— Виходьте, — мовила я хрипко, але досить голосно. — Я відчуваю вас. Ви схожі в голові моїй на день, що наче повен сонця та тепла, але ось повіє вітер — і відчуваєш, як близиться буря. Не можеш втекти. І почуваєш безвихідь. Такий день гірший за найтемнішу ніч. Пропащі. Убивці. Виходьте!!! — крикнула.
І вони вийшли з-за дерев. Обоє в чорному, і з душами, сповненими пристрасті, болю, навіть… любові. І пітьми, великої пітьми.
Чоловік, як дві краплі води схожий на Артура.
І жінка — схожа на мене. Лишень блакитноока.
Розділ без назви (9)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стожар» автора Каторож Я.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина З Доріан“ на сторінці 43. Приємного читання.
TextBook