Розділ «Частина 2 Мораль»

В його чорних очах щось було. Недовіра?

— Ні, Бразд — белат. Ми знайомі з ним з дитинства і разом навчались в Еліті.

Еліт — школа для белатів. Як Сколіс, тільки там не примушують їсти болото за розминкою.

— Припини це, — прошепотіла я. — Я знаю, ти зможеш.

— Ні.

— Прошу. Для мене. Чи я геть нічого для тебе не значу?

— Ханно, це не наша справа, — наполягав він. — Якби він її до чогось змушував, тоді б я міг на нього натиснути. А так — не буду. Вишену ніхто ні до чого не силує. Вона сама бавиться зі своїм життям. І має на це повне право.

— Якщо він її скривдить — я вб’ю його.

— Ханно, не кажи дурниць.

— Я й не кажу. Це не дурниці. Можеш так передати своєму другові. Чи ти сумніваєшся в мені?

Мої щоки палали.

Ось і перша наша сварка. Все біля того самого вікна.

— Я не сумніваюсь. Але ти вимагаєш від мене того, чого мені робити не слід.

— Визнай просто, що не хочеш вступитись за метейку.

— Так.

Я думала, він заперечить. Або хоч промовчить.

Якусь мить я стояла, відкриваючи і закриваючи рот, як риба. А тоді почала відступати.

— Дякую за чесність, — я не впізнала свого голосу.

— Ханно, якщо я зіпсую стосунки з іншим учнем Дарвенхарду через метейку, якій він нічого не заподіяв, — мене можуть вигнати зі школи. А якщо Бразд усе розкаже — покарають і Вишену, бо вона втікала до нього вночі, і тебе, бо ти знала, та не сказала, і Ладу — за те саме.

— А якби йшлося про мене? — запитала я. Відстань між нами ставала все більшою.