Розділ «Частина 2 Мораль»

— Лишися, — він простягнув руку. — Прошу тебе, лишися.

Я повернулась і побігла. В очах стояли сльози.

Я не хотіла його бачити.

Але і відступати не збиралась. В усій цій ситуації лишилась єдина людина, з якою я ще не з’ясувала стосунки — винуватець.

Бразд.

Як можна влаштувати зустріч чи бодай перемовитись із людиною, яку ти зневажаєш, ненавидиш і усіма силами намагаєшся триматися від неї подалі?

Правильно — треба викликати цю людину на герць!

Мені навіть здалося, що я налякала половину присутніх у тренувальному залі, бо коли Маїна наказала розділитися на пари, я стрімголов помчалась поміж учнями, а тоді наче ненароком відіпхнула дівчисько, яке саме стало до бою з Браздом.

— Агов, ти! — дівчисько спаленіло і кинулось би на мене, але Бразд, зачудований моєю з’явою, а ще більше тим, як чудернацько я виглядаю після пробіжки — з розпатланим волоссям і червонющими щоками — спинив її порухом руки:

— Знайди когось іншого.

Вона відійшла.

Я випрямилась, дивлячись на нього.

Він трошки нахилив голову на бік і блимнув своїми блакитними очима, як кіт.

— Я хочу, щоб ти залишив Вишену в спокої.

— Одразу до діла? Покажи, як сильно ти цього хочеш, — мовив він, а тоді зробив рух руками, припрошуючи мене нападати. Нічого не заперечував. Я скрипнула зубами і зробила легенький випад ногою приміряючись. Я знала, що Бразд значно вправніший і сильніший за мене — тому хотіла бодай зрозуміти, в якому стилі він рухається. Він без проблем блокував мою ногу, але чомусь не атакував у відповідь. Його рухи були плавними і дуже-дуже гарними. Навіть я це визнавала. Юнак був трохи вищий за мене і важчий кілограмів на двадцять. Я думала, він буде трішки повільнішим, але прогадала.

— І все? Я не буду з тобою так розмовляти, — мовив він насмішкувато.

Я вдарила знову. Ще і ще.

Так само, як і Всевлад, Бразд уже був майже повноцінним дарвенхардцем. Як і Маїна, він рухався так, що мені важко було навіть зачепити його, не те що серйозно нашкодити. Це мене розлютило.

Бразд бавився зі мною, як кішка з мишкою. Провокував, посміхався і — ухилявся. Я почала задихатися. Крутилась довкола нього, вертілась — і не могла наздогнати його рухів. Встигла забути, який він насправді лицемір. На мить подумала, що так і мине наша бійка — аж тут він підкосив мої ноги з такою силою і швидкістю, що я впала з усього маху на підлогу і вдарилась потилицею. В очах замерехтіли зірочки.

Я зціпила зуби, щоб не застогнати.