Розділ «Частина 2 Мораль»

— Не вірю.

— Не віриш? — брови Вишени поповзли догори.

— Ні, я… — я глибоко вдихнула. Це видавалось мені неймовірним, але я мала їй повірити. Та й для чого Вишені брехати? — Я вірю, звісно.

— Тоді розмову закінчено.

Тріпнувши своїм довжелезним рудим волоссям, Вишена стрімко пішла назад до того коридору, який вів до спальні.

Перша краплина отрути впала на мене, завіяна вітром від її рудих пасом. Праву руку запекло — я поглянула на неї, але нічого не побачила.

Це була та рука, якою я колись вдарила Вишену.

— Поговори з ним. Або з нею. Бо мене вона не слухає! — я майже кричала. Ми не бачились кілька днів і я не мала змоги розповісти йому про те, що дізналась, хоч хотіла неймовірно. Надто після провальної розмови з Вишеною.

Всевлад потер пальцями чоло.

— Я не буду, Ханно. Це не моя справа.

— Але вона — моя подруга! А ти знаєш Бразда.

— Знаю.

— І що? Як думаєш, чи довго він ще вдаватиме невинність? Ти знаєш Бразда, — повторила я з натиском. — І ти знаєш, що буде з Вишеною, якщо це не припинити. Я не знаю, що він їй наобіцяв, але…

Всевлад зітхнув. Я бачила, що він засмучений моїми словами. І непохитний. Він не збирався нічого робити!

— Ханно, ми такі самі, як і вони, ти не розумієш?

— Ні. Ти не заперечуєш, що белат.

— Що?..

На його обличчі промайнуло здивування.

— Скажи мені, що я помиляюсь, і Бразд був метеєм, як і сказав Вишені.

Якусь мить Всевлад дивився на мене.