Розділ «Частина 2 Мораль»

Мовчанка.

— Тебе буде відправлено на острів Горис, де ти в спеціальному закладі народиш дитину і перебуватимеш з нею рік. Потім тебе чекає двадцять років роботи в шахтах, у Східних горах Бактрії. Дитину ти більше не побачиш.

Я не знала, що відчуваю. Мені було неймовірно жаль Янку, але водночас я усвідомлювала, що дівчина сама винна в тому, що сталось. Звичайно, чотирнадцять років — це багато, але після навчання в Сколісі та служби в якості сервуса можна без перешкод вийти заміж і народити дітей, яких ніхто не забере. Тепер же Янка втратить і дитину, і молодість, а може, й життя — усі в Циркуті знали, що умови праці в шахтах Бактрії — нелюдські. Дивлячись на бліде обличчя Янки, обліплене пасмами чорного волосся, я відчувала, як в мене стискається горло.

Попри це я встигла зауважити і ще дещо — дарвенхардці, які стояли за спинами Маїни та Янки, уважно розглядали обличчя учнів. Я стисла губи і спробувала виглядати незворушною.

— Я наказую хлопцеві, причетному до інциденту, зробити п’ять кроків вперед, — мовила Маїна, розглядаючи юрбу. — Інакше з кожним учнем Сколісу буде проведено допит, і ми, повірте, знайдемо винуватця.

Запанувала тиша. Ніхто не ворухнувся.

— Я піду на єдину поступку. Якщо винуватець вийде зараз, йому і Янці буде призначено не по двадцять, а по десять років роботи в шахтах.

Знову тиша.

Аж раптом…

Крок. За ним ще один і ще. Юрба десь ліворуч від мене розійшлась і до Маїни підійшов високий світловолосий хлопець. В Янки з очей потекли сльози і вона захитала головою, не в змозі щось сказати.

— Благородно, Данку. Тебе відправлять до Бактрії сьогодні ж, — Маїна махнула рукою. — Заберіть їх.

Хлопця і дівчину забрали — але не одразу. В останню мить вони рвонули одне до одного — і навіть встигли схопитись за руки.

Я опустила очі додолу, коли непритомні від ударів дарвенхардців закохані попадали на землю.

— За непослух — не по десять, а, як і заведено, по двадцять років у шахтах. Я так бачу, милосердя тут зайве. Винесіть їх нарешті з-перед моїх очей, — пролунав роздратований голос Маїни.

— Я ще такого не бачила. Жахіття, — прошепотіла Лада, коли ми повернулись до школи, прямуючи за сивим дарвенхардцем до гардероба.

Я кивнула.

— Нічогенький початок навчального року.

— Ти така спокійна.

— Не зрозуміла? — я подивилась на дівчину.

— Ну… роззирнися.