Розділ «Частина 2 Мораль»

— Встань у стрій і візьми свої речі, — сказав мені якийсь дарвенхардець. Я виконала все, але перебувала, наче в тумані.

Я опинилась у тринадцятій групі, Адам — у восьмій. Почуваючись неймовірно жалюгідною і самотньою, попрямувала разом з іншими дівчатами зі своєї групи — а їх виявилось дев’ятнадцять — до нашої кімнати, чи радше — казарми.

Це було просторе приміщення з двома десятками ліжок. З однієї сторони кімнати розміщувалося чотири вікна — вони виходили, як я зрозуміла, у внутрішній двір. Кожне ліжко було застелене чистою постіллю з теплою ковдрою, а поряд стояло по стільцю та невеликій тумбочці. Освітлювалось приміщення свічками в чотирьох канделябрах по кутках — тож у вечірній час було досить тьмяно.

— Не так і погано, — промовила одна з дівчат, займаючи ліжко поряд зі мною. Я чомусь, як зайшла, то одразу попрямувала до найвіддаленішого по лівій стороні. Я подивилась на сусідку — вона була низенькою, тендітною, з білявим волоссям, що вилось кучериками, і з великими блакитними очима. Справжня красуня. І дуже ніжна для місця, де ми опинились.

— Я теж думала, що буде гірше, — погодилась я.

— Я — Лада.

— Ханна.

— Я знаю. Всі знають. Ми бачили, що саме тебе викликала Маїна. Не уявляю, що ти пережила. Але ти дуже смілива — навіть оком не змигнула, коли вона махала луком.

Я усміхнулась, хоча від пережитого зуб на зуб не попадав.

— Мене заціпило від страху.

— І все-таки на твоєму місці я б втратила свідомість, мабуть, — повела плечима Лада.

Я кинула свою торбу на стілець, зняла сукню і, лишившись у самій лише тонкій нижній сорочці, пірнула під ковдру. Вперше за багато днів я отримала можливість поспати в теплому ліжку, а сил уже не лишилось навіть на розмови.

— На добраніч. Ладо.

— Добраніч, Ханно, — почула я, а тоді майже миттєво поринула в сон, не помічаючи більше шуму, який спричиняли решта дівчат, що ще розселялись.

Розділ 2

Розбудив мене незрозумілий оглушливий звук.

Враження було таке, наче я опинилась усередині величезного дзвона і в нього вдарили не менш здоровенним молотком.

Мої мізки запрагнули перетворитись на желе. Я різко сіла і затулила вуха руками. Але вже за мить запанувала тиша. Я ошаліло роззирнулась довкола: інші дівчата з моєї групи також попрокидались, дехто сидів, як я, з руками біля вух, а інші взагалі позривались із ліжок.

— Що це було? — спитала мене злякано Лада. Вона стояла поряд зі своїм ліжком — розпатлана, сонна. Я позіхнула, намагаючись опанувати себе і вдати незворушність — більше, щоб заспокоїти її, ніж себе. Аж раптом помітила, що ще кілька дівчат із сусідніх ліжок запитально дивляться на мене. Я що, маю все знати?

— Сподіваюсь, що не дзвінок на уроки, — мовила я зрештою. Хтось пирхнув, хтось видав смішок — і загальна увага до мене розсіялась.