Розділ «Частина 2 Мораль»

Я подивилась на інших підлітків. І тут мене осяйнуло. Я переживала все тільки всередині. Деякі дівчата тихо витирали сльози, хлопці нервово перешіптувались. Відчувалась шалена напруга, всі хвилювались. Я перевела погляд на Ладу — в неї тремтіли губи.

А моє дихання було спокійним. Не тремтіли ні губи, ні коліна, не набігали на очі сльози. І це було вперше, коли я усвідомила власну відмінність від інших. Я могла контролювати себе, не видавати емоцій навіть тоді, коли було страшно, і зараз, і навіть в ту мить, коли нас забирали з домівок від батьків, а я єдина на возі не плакала.

— Я просто шокована, — буркнула я.

Форму нам видали сіру, по два комплекти. Усе було теплим і комфортним. Ще дали по три пари шкарпеток, нижню білизну, рушник і по дві пари черевиків — однакових, шкіряних і дуже навіть зручних.

Потім уже такий знайомий сивий дарвенхардець відвів нашу групу, в якій було двадцять дівчат і двадцять хлопців, до їдальні. Я намагалась запам’ятати дорогу, але це було складно — заважало безліч сходів та однакових кімнат.

Їдальня виявилась величезним довгим приміщенням на другому поверсі, вздовж стін якої рівними рядами йшли колони та стояло багато довгих столів з лавами. Між колонами в стінах розташовувались каміни з розведеним у них вогнем. Це поки було найтепліше і найзатишніше місце, яке я побачила в школі. А зважаючи на те, що тут ще й годують, то їдальня, напевне, стане моїм улюбленим місцем у Сколісі.

Ліворуч від входу стояв стіл з мисками і ложками, а здоровенний чолов’яга в засмальцьованому фартусі насипав їжу з величезного казана. Ми з Ладою встали в чергу і невдовзі отримали свої порції. Нам видали кашу з м’ясом — мій шлунок після майже добового голодування захоплено забурчав. Крім того, кожному давали ще й по кухлю з трав’яним чаєм. Було дуже смачно.

За якийсь час напруга, що панувала між учнями від недавно побаченого, почала спадати. Простір сповнився звуками ударів ложок об миски і задоволеного жування. Кожен стіл тут був підписаний двома цифрами — на нашому була цифра «13», тобто номер нашої групи. Я роздивилась довкола, але не побачила Адама чи ще когось з тих, хто їхав разом з нами на возі. Чомусь мені стало сумно.

— Першаки!

Розмови миттю стихли. Навіть старші курси позамовкали. Між столами йшов той самий сивий дарвенхардець, що командував нами вже другий день.

— Мене звуть Берн і я куратор вашого курсу. І буду ним усі чотири роки. Зараз я розповім вам коротко про те, що таке Сколіс і як у ньому вчитись. Заняття починаються о восьмій ранку. Підйом — о сьомій. Один день на тиждень — вихідний. До початку занять ви мусите привести себе до ладу, поснідати і одягтись у форму. З восьмої до дев’ятої відбувається загальна розминка на шкільному подвір’ї. Присутність кожного учня — обов’язкова. З десятої до дванадцятої — заняття фізичного напрямку, до яких входять: загальна фізична підготовка, стрільба з лука, фехтування, біг, боротьба і плавання…

— Плавання? — схвильовано прошепотіла Лада.

— …після цього, з дванадцятої до другої у вас є час, щоб переодягтися, помитися і пообідати. З другої до шостої — теоретичні заняття: історія Циркути, географія, медицина і законознавство. Вечеря — о сьомій. О десятій — відбій. Все ясно?

Учні непевно загули.

— Коли я запитую, ви маєте чітко відповідати: «Так, Берне!» чи «Ні, Берне!» — гаркнув він десь над самим моїм вухом. Я мало не вдавилась. — Звертання по імені розповсюджується на усіх ваших вчителів, окрім директора Маїни. До неї звертатись: «Директоре Маїно!», і ніяк інакше. Зрозуміло?!

— Так, Берне! — гримнули учні.

— Ви, — Берн поглянув на кількох старших учнів, які щойно зайшли до їдальні зі стосами паперів і виглядали явно невдоволеними через те, що їм довелось пропустити сніданок, — роздайте першокурсникам усе потрібне!

Скоро переді мною на столі опинився план будівлі, на якому було позначено всі класи і приміщення школи, товстий зошит, перо й чорнильниця, а ще аркуш з розкладом. Я проглянула його — сьогодні, на щастя, була субота, отже, завтра вихідний. В першій частині дня стояла боротьба, а в другій — медицина.

— У вас є ще двадцять хвилин до першого заняття, тому, користуючись планом, віднесіть речі до своїх кімнат, переодягніться і приходьте до класів без запізнень. Аби не виникало проблем з орієнтацією в часі, зверніть увагу, що майже в кожному коридорі, а також у ваших кімнатах, стоять пісочні годинники з позначками. Їх справно перевертають чергові учні старшого курсу опівдні, тому час усюди правильний. В бібліотеці висить розклад і завжди вказано, яке зараз число і день тижня в Циркуті. На випадок, якщо заплутаєтесь чи зіб’єтесь. Усе, поспішіть.

— Вибачте, Берне! — озвався якийсь хлопець з-за сусіднього столу.