Розділ «Частина 2 Мораль»

Я поглянула на Ладу.

— Одягайся, бо застудишся.

Лада слухняно почала шукати свій одяг. Подумавши, що й мені пора збиратись, я неохоче відкинула ковдру і сповзла з ліжка. Намацала черевики, взулась, одягла сукню. Саме полізла в торбу за гребенем, як двері в кімнату прочинились.

Хтось із дівчат верескнув. Хтось неодягнений постарався швиденько прикритись простирадлом — у кімнату увійшов той самий дарвенхардець, який вчора ввечері заводив усіх до Сколісу. Перше, що впало мені в око в його зовнішності, був шрам над лівим оком, що серед зморщок нагадував просто-таки борозну.

Окинувши нас понурим поглядом, він мовив:

— Це був дзвін швидкого скликання. Коли він б’є, це означає, що у вас є дві хвилини, аби бути готовими покинути кімнату. Я даю вам двадцять секунд — і щоб усі були в коридорі.

Він вийшов і зачинив двері. Довкола зчинилася паніка — дівчата кинулись чимдуж одягатися. Дехто ще тільки сповзав з ліжок. Усі ще були втомлені після виснажливої подорожі. Я розчесала волосся і сяк-так заплела в косу. А тоді помітила боязкий погляд Лади, спрямований на мене. Дівчина вже одяглась.

— Що?

— Вийдемо разом? — запитала вона тихенько. Я зітхнула — схоже, Лада розраховує на мою опіку над нею. Але я не збираюсь брати верховенство, коли сама страшенно налякана і напружена. Я вже хотіла сказати про це, а тоді зрозуміла, що просто себе накручую.

Товариство мені не завадить, особливо в перший день навчання.

— Ходімо.

У коридорі панувала метушня — новобранці шикувалися в одну довгу шеренгу, керовані кількома дарвенхардцями. Зрештою усі попрямували на подвір’я, де нас вишикували півколом. За нами повставали в ряди старші учні Сколісу, одягнені у форму сірого кольору. Обличчя більшості з них були напруженими, а то й наляканими. Мабуть, нечасто лунає дзвін швидкого скликання.

Пройшло кілька хвилин, на подвір’я вийшли останні учні і запанувала тиша. Я, як на зло, знову опинилася в першому ряду.

— Учора сталася неприємна подія, — промовила Маїна, виходячи в центр подвір’я. Двоє дужих чоловіків витягли за нею попідруки налякану до напівсмерті дівчину. — Під час вечірньої пробіжки одна з учениць нашої школи втратила свідомість. У лазареті сказали, що вона вагітна уже понад три місяці. Цей факт і те, що учениця намагалась його приховати, порушує аж два шкільні правила. Я вирішила, що розібратись з інцидентом слід публічно, щоб першокурсники раз і назавжди запам’ятали, якого покарання заслуговує необережність і дурість. Доки ви навчаєтесь у Сколісі та перебуваєте під нашим наглядом, маєте бути обережні у стосунках з протилежною статтю, оскільки вагітність є причиною, з якої учениця має перервати навчання, а значить — не дотриматись свого громадянського обов’язку.

Усі завмерли. Дівчина підняла втомлений і зацькований погляд на директорку. Маїна дивилась на неї уважно і холодно.

— Янко, чи визнаєш ти, що порушила правила Сколісу?

— Так, — голос хрипкий, але твердий.

— Шкодуєш про це?

— Ні.

— Хто батько дитини?