Розділ «Частина 2 Мораль»

— Що? — Берн нахмурився.

— Ви казали, що буде плавання, але в розкладі його немає.

— Це розклад на осінь і зиму. Плавання буде навесні та влітку, бо зараз ви всі похворієте. Тільки учні останнього курсу пірнають в ополонку. Ще запитання?

— Ні, Берне!

— От і добре. Розходитеся.

Розділ З

Маїна холодно зміряла нас поглядом світло-сірих очей. Вона була трохи нижчою за мене і мала міцне, фізично досконале тіло. Чорний одяг облягав його так, що можна було побачити майже кожен м’яз, через що вона нагадувала агресивну чорну кішку. Я навіть знала, де кігті цієї кішки — заховані в лукові, що зараз стояв у кутку зали тренувань. Пообіч дарвенхардки стояло двоє — хлопець і дівчина, обоє в чорній спортивній формі з сірими пов’язками на правому передпліччі. Що означає ця пов’язка, я поки не знала. Шикуючись, я використала всю свою хитрість, аби опинитись у другому ряду — не вистачало ще на занятті з боротьби опинитись навпроти директриси, як учора. Благо, що тут було дві групи, тобто вісімдесят осіб, тож загубитись у натовпі виявилось легко, чого й прагнула більшість підлітків. У повітрі явно відчувався страх учнів. Адже викладачем цієї дисципліни була божевільна дарвенхардка.

— Вітаю, дванадцята і тринадцята групи. Це ваше перше заняття з боротьби. Я навчатиму вас увесь рік, і, можливо, наступний. Все залежить від вас. На другому році я обиратиму найсильніші групи з усіх.

Голос Маїни прокотився великою залою — вона була вдвічі менша від їдальні і розміщувалася поверхом вище. Усього, згідно з планом, навчальних залів у Сколісі було вісім. Тут теж стояли колони, що підтримували стелю, в кутках було складено мати, а на стінах висіла зброя — переважно дерев’яна.

— Познайомтеся з Уласом і Даною. Вони — учні другого курсу Дарвенхарду і проходять у нас обов’язкову шестимісячну практику. — Маїна розвела руки і вказала на тих, хто стояв пообіч неї. — Улас і Дана — мої особисті помічники. Ставтесь до них з відповідною повагою. Почнемо з розминки. Ви маєте стати гарними бійцями, а такі обов’язково мають вміти дихати. Правильно дихати. Це перше правило — завжди слідкуйте за тим, чи достатньо у ваших легенях повітря і чи не перехопило вам дух.

Насправді все пройшло не так і погано. Ми робили плавні вправи, ніхто нікого не вбивав. Маїна ходила поміж рядами учнів і командувала, а Улас і Дана показували, як правильно виконувати вправи. І, хоч вони й не були ще повноцінними дарвенхардцями, та їхня граціозність зачаровувала. Як би я не ненавиділа белатів, і надто метеїв, котрі стають їхніми прихвоснями, перетворюючись на дарвенхардців, служачи із завойовниками пліч-о-пліч, я не могла не визнати їхньої відмінної фізичної підготовки. Виконуючи найлегші вправи, я собі здавалась неповороткою дитиною. Я заточувалась і зойкала. Втішало, що більшість учнів поводились так само.

Маїна не особливо чіплялась і більше мовчки спостерігала за нами. Кілька разів пройшла повз мене, нічого не сказавши на мої неповороткі рухи, що мене несказанно втішило.

Медицина виявилась заняттям менш рухливим, але довге сидіння за партами компенсувалось тим, що наш вчитель виявився найгарнішим і найколоритнішим дарвенхардцем, якого я досі бачила. Не скажу, що це пом’якшило моє негативне ставлення до вчителів, але дивитись на нього було приємніше, аніж на холодну Маїну чи вічно похмурого сивого Берна. Вчитель Ільяс народився не на території нашої частини Циркути — в його вимові відчувався сильний акцент. Високий, чорнявий, з хвилястим волоссям нижче плечей і бородою, Ільяс завідував великим приміщенням, повним трав, пляшок-банок-склянок та кісток. Причому як кісток людей, так і тварин.

— За увесь час навчання ви навчитесь лікувати не тільки людей, а й звірів. Здоровий кінь може врятувати вам життя в потрібний момент, а якщо знатимете, як запобігти поширенню певної хвороби худоби, то можете убезпечити від голодної смерті якесь село чи навіть місто. Сервуси мають слідкувати не тільки за тим, аби не ставалось злочинів, а й за здоров’ям мешканців Циркути.

Хоч як це по-дурному не прозвучить, але половина нашої групи, схоже, одразу ж закохалася в Ільяса. Не скажу, що опинилась серед таких, але мене приємно здивувало, як цей чоловік розмовляв і діяв — спокійно, не вороже, намагаючись справді нам щось пояснити, а не залякати до смерті.

Згодом медицина стане чи не найулюбленішим моїм предметом завдяки Ільясові.

У нього були дивовижні сині очі.

Неділя стала «днем знайомств» нашої групи між собою і з тими, що мешкали в кімнатах по-сусідству.

Не скажу, що одразу запам’ятала силу-силенну імен, але ліжка поряд зі мною займали кілька цікавих дівчат. Серед них була веселунка Вишена, дівчина з яскраво-рудим довжелезним волоссям і прегарними зеленими очима. Вона першою підійшла до нас з Ладою і запросила знайомитись зі своїми подругами.

Поряд з Вишеною ліжко займала спокійна пампушка Ламія, невисока, з русими кучериками на голові. Вона увесь час наче перебувала в якомусь іншому просторі — могла дивитись в одну точку, майже не моргаючи і маючи при цьому геть відсторонений погляд. Спочатку це трохи лякало, але з часом ми всі позвикали. Попри все, дівчина виявилась добрячкою.