Розділ «Частина 2 Мораль»

— Ні, якщо я поспішаю на урок Маїни. Спустіться на перший поверх, там ходить більше дарвенхардців, котрийсь обов’язково допоможе. Ідіть коридором, вікна якого виходять на внутрішнє подвір’я і поверніть на сходи, які не будуть гвинтовими, — відповіла я. — Вибачте.

Відчуваючи, як над моєю головою згущуються хмари, я все ж наважилась повернутись і піти. Вже, було, звертала за ріг, як до мене долинув голос Всевлада, який до того мовчав:

— у тебе текла кров з носа?

— Що? — я зупинилась і обернулась до них.

— У тебе текла кров з носа. Скажеш, що довго не зупинялась. Проведи нас у західне крило. Негайно, — його обличчя було нерухомим, він не виглядав ні злим, ні роздратованим. На відміну від Бразда, щоки якого почервоніли від злості.

Всевладів спокій справляв значно сильніше враження.

Я завмерла. В мені боролись усі попередні аргументи і раптова тверезість в оцінці ситуації. Я уважніше подивилась на них. Я знала, що учні Дарвенхарду проходять практику в звичайних школах або на другому, або на третьому році навчання. Ці виглядали старшими. Значить, вони навчаються у Дарвенхарді останній рік. Отже, вони вже майже випускники.

Напевне, їхні накази ігнорувати не слід. Якась жіноча впертість ще манила мене піти негайно на урок Маїни. Але холодний розум усе ж переміг.

— За мною, — мовила я командним тоном. Це була моя маленька помста за примус. Зрештою вони хоч і є майже дарвенхардцями, але я — майже сервус.

До західного крила іти хвилин дванадцять. Так само — назад. Разом з тим часом, що я провела в туалеті, вийде півгодини. Я закусила губу.

Напевне, розкажу Маїні правду. Хтозна, може, я все роблю правильно.

Якийсь час ми йшли мовчки. Я крокувала трохи попереду, роздратована і зла, але все ж намагалась вдавати спокій. Як тут пролунав голос Бразда, який, вочевидь, уже заспокоївся:

— Як тебе звуть?

Я обернулась і мимоволі стишила крок, порівнявшися з ними.

— Ханна.

— Скільки тобі ще тут навчатись, Ханно?

— Останній рік.

— Потім що?

— Як що? Служба.

— Ти гарно вчишся?