Розділ «Частина 2 Мораль»

Ну, та й нехай. Мені було байдуже. Напевне, мені було б так само байдуже, якби Адам мене покинув і пішов до неї. Хоч він не йшов. І я точно не могла сказати, чому. Він же, напевне, не був таким крижаним всередині, як я.

Часом мене нудило від себе.

Пам’ятаю, як одного разу на мене найшло просвітління — я неправильно виконала якусь вправу і Маїна, яка і далі навчала нас боротьбі четвертий рік поспіль, вдарила мене по потилиці. Сьогодні вона сама ходила поміж учнями — було дивним те, що нових помічників, які мали прибути вранці, досі не було. Заняття тривало вже понад годину.

Маїна та близнюки були єдиними вчителями, які викладали в нас усі чотири роки. Інші змінювались щороку. Хоча я б краще увесь рік ходила тільки до Ільяса, замість одного-однісінького заняття з близнюками…

Але…

…Голова моя мотнулась так, що я врізалась у плече однієї з дівчат, що стояли попереду. З носа заюшила кров.

— Витри кров і виконай вправу правильно, — скомандувала Маїна. Її біляве волосся було сьогодні з нотками сірини.

Вона почала сивіти?

Я послухалась. Правда, кров все текла і текла, тож виконати наказ виявилось не так і легко. Я закинула голову назад і тут же скрипнули двері, що вели в коридор. Краєм ока я побачила, як до тренувальної зали зайшло двоє хлопців.

— Хто такі? — запитала Маїна, вийшовши з-поміж рядів учнів.

— Я — Всевлад, а це мій товариш Бразд. Нас направили сюди з Дарвенхарду. До вас у помічники. Ви ж директор Маїна? — мовив один із хлопців. Я ризикнула повернути голову в попереднє положення, аби їх роздивитися.

Всевлад був вищим за мене десь на голову, мав чорне волосся, стягнуте в хвостик на потилиці, і такі самі чорні очі. Саме чорні — не карі, не просто темні. Чорнющі. Аж до моторошності. Повнуваті губи, високі вилиці, різкі розчерки смоляних брів, рівний ніс, засмагла шкіра. Його голос був низьким і приємним. Те, як тримався Всевлад, дивувало мене. Зазвичай помічники розмовляли з Маїною, трохи побоюючись. А він тримався під її пронизливим поглядом спокійно. Як з рівною.

Він мене зацікавив.

Його товариш, Бразд, був трохи нижчим за Всевлада і стояв на півкроку позаду. Він навіть, я б сказала, був симпатичнішим. Тримався не так самовпевнено, але також спокійно. І, як я помітила, він передусім оглянув наші ряди, а надто — дівчат. Що мене дещо насторожило. В нього був ніс з горбинкою, ясно-блакитні очі та коротке темне волосся. Було дивно, але коли я побачила нові обличчя, то не сумнівалася в тому, що всі кольори сприймаю правильно.

Обоє були одягнені в дорожні плащі, вкриті пилом, що було зовсім нехарактерно для помічників.

— Ви мали прибути ще вчора, аби сьогодні без запізнень прийти на заняття, — мовила Маїна холодно.

— Вибачте нам, директоре Маїно, мій кінь зламав ногу. Ми були в полі, тож мусили йти пішки, склавши всю поклажу на коня Всевлада, — проказав неголосно Бразд.

— Зрозуміло. Зараз ідіть та влаштовуйтесь, від сьогоднішнього уроку я вас звільняю. З розкладом занять та прийомів їжі ознайомтеся в чергового на вході до школи.

— Уже ознайомились, — мовив Всевлад.

— Прекрасно. Ідіть.