Розділ «Документи та матеріали»

У 1914 році був мобілізований до царської армії рядовим, брав участь в імперіялістичній війні й до початку лютневої революції мав чин капітана та за бойові заслуги нагороджений всіма обер-офіцерськими орденами — Анни, Володимира й ін.

У березні 1917 року оформився членом УПРС[795] і послідовно обирався членом комітетів (солдатських та есерівських)— полкового, дивізійного 12-ї армії й Північно-Ризького фронту.

Редагував націоналістичну газету «Український голос», що підтримувала Центральну Раду[796].

Після демобілізації в 1918 році повернувся до Києва, долучився до групи УПРС, що гуртувалася навколо газети «Народна воля». Був редактором цієї газети до кінця зазначеного року.

Брав участь у нараді «Національного союзу» при Директорії[797] у Вінниці з питань програми Трудового Конгресу[798]. Нарада була організована з ініціятиви Винниченка.

Під час відступу червоноармійських частин із Чернігова, перебуваючи на посаді начальника гарнізону, зі своєї ініціятиви залишився в тилу білих і створив партизанський загін.

Однак на початку операції зв'язався з політбандою Несмєянова[799] й упродовж двох тижнів діяв з нею в районі Київ — Житомир, прагнучи пробитися до Махна в південні степи.

Потім приєднався до Волинської петлюрівської бригади[800] й був зарахований туди в команду зв'язку.

У 1920 році познайомився із братами Касяненками[801], Лапчинським[802], Куликом[803] та ін., котрі утворили групу федералістів[804]. Ці особи зробили на нього певний політичний вплив.

Цього ж року, після закінчення 5-ї всеукраїнської партійної конференції, у якій Пилипенко брав участь як делегат, був арештований Харківською Губчека й притягувався до відповідальності за участь у політбанді Несмєянова. У результаті розслідування йому було заборонено займати відповідальні посади впродовж 6 місяців.

У 1922 році з молоді створив ініціятивну групу для організації «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що згодом зосередила значні контрреволюційні кадри й фактично перетворилася у відгалуження контрреволюційної організації з великою периферією.

Пилипенко не йшов з контрреволюційного підпілля й вів контрреволюційну роботу до дня арешту, починаючи від випуску й протягування української шовіністичної літературної продукції й кінчаючи безпосереднім формуванням контрреволюційних кадрів з метою повстання. Особливу активність він виявив за останні три роки, коли працював директором Харківського інституту ім. Шевченка[805].

Був близький до керівництва організаціями. На початку підтримував тісний зв'язок зі членом керівництва Яловим Михайлом, потім Річицьким[806], Озерським і Приходьком[807].

Восени 1933 року, у зв'язку зі триванням арештів, членами організації було поставлене питання про терор. Пилипенко за завданням Озерського сформував терористичну трійку.

Трійка повинна була організувати замах на Голову Раднаркому УСРР т. Чубаря.

Після арешту члена керівництва організації Озерського Пилипенко не припинив роботи з підготовки теракту, а зв'язався зі членом керівництва Приходьком, від котрого отримав подальші вказівки щодо лінії терору.

Таким чином, слідством встановлено, що Пилипенко був активним учасником контрреволюційної української диверсійно-повстанської та шпигунської організації, провадив активну роботу з формування повстанської периферії й шкідництва на ідеологічному фронті, взяв активну участь у підготовці терору, входив до керівництва організацією за літературною лінією, тобто скоїв злочини, передбачені ст. ст. 54-8, 54-11 КК УСРР.

Пилипенко винним себе визнав.

На підставі викладеного пропонував би:

Справу Пилипенка Сергія Володимировича, 1891 року народження, уродженця м. Києва, сина сільського вчителя, члена ПСР із 1908 р., колишнього капітана царської армії, колишнього учасника політбанди Несмєянова, що був членом УПСР із 1917 року, колишнього члена КП(б)У з 1919 по 1933 роки, колишнього організатора «Спілки Селянських Письменників» — «Плуг», що був директором Харківського Інституту ім. Шевченка, українця, підданства УСРР, сімейного, з незакінченою вищою освітою, що служив у Волинській петлюрівській бригаді, який займавсь на момент арешту літературною працею, — передати на розгляд судової Трійки при Колегії ДПУ УСРР із клопотанням про застосування до нього — вищої міри соціального захисту — розстрілу.