Розділ «Документи та матеріали»

2) Об'єднати всіх письменників, що підтримують платформу радянської влади і прагнуть брати участь у соціалістичному будівництві, в єдину спілку радянських письменників з комуністичною фракцією в ній.

3) Провести аналогічну зміну лінією інших видів мистецтва.

4) Доручити оргбюрові опрацювати практичні заходи до проведення цієї ухвали.

ЦК ВКП(б)

На рівень нових завдань[777]

Вступ СРСР в період реконструкції всього народнього господарства, розгорнутий наступ соціялізму на капіталістичні елементи по всьому фронтові вимагають рішучої перебудови методів і форм роботи й керівництва у всіх ділянках соціялістичного будівництва. Завдання й характер перебудови роботи по-новому з виключною теоретичною глибиною й найбільшою ясністю були уґрунтовані й викладені в промові т. Сталіна «Нові обставини, нові завдання господарчого будівництва».

Вимога партії перебудуватися відповідно до нових завдань соціялістичного будівництва стосується не тільки господарчих організацій. Це стосується геть усіх організацій, усіх ділянок соціялістичного будівництва, у тому числі й ідеологічного фронту.

У ділянці ідеологічній партія провела рішучу боротьбу з ворожими марксизмові-ленінізмові теоріями. Викрито й розбито рубінщину[778], механіцизм[779] і меншевикуватий ідеалізм[780], антимарксистські теорії на аграрному фронті, переверзіянство, літфронтівство[781] і т. д. Лист т. Сталіна до редакції «Пролетарская революція» дає нищівну критику троцькістських контрабандистів, ревізіоністів всіх відтінків і гнилого лібералізму у питаннях історії більшовизму. Він відіграв важливу ролю в посиленні партійної пильности до вилазок клясового ворога і його агентури на всьому ідеологічному фронті.

Ухвала ЦК ВКП(б) від 23 квітня «Про перебудову літературно-художніх організацій» має величезне значення для цього фронту, ґрунтовно й конкретно ставить питання про перебудову відповідно до нових завдань літературно-художніх організацій, які більш ніж інші організації затягли перебудову, дуже відставши від темпів і вимог, що ставить перед ними саме життя.

Вирішальні успіхи соціялізму за останні роки спричинили рішучий перехід переважної більшости старої технічної інтелігенції на бік радянської влади, відвертий і послідовний перехід на ці ж позиції видатніших вчених країни, які віддають свої великі знання справі соціялізму, що виявилося зокрема в повороті Всесоюзної Академії Наук до розроблення актуальних завдань соціялістичного будівництва.

У ділянці літератури цей поворот виявився в активній участі широких письменницьких кадрів, що стоять на плятформі радянської влади, в соціялістичному будівництві, що найшло своє відображення в їхній художній творчості (Л. Леонов[782], М. Тихонов[783], М. Шагінян[784], Малишкін[785]та ін.).

П'ятнадцять років пролетарської диктатури прилучили до науки, техніки, літератури й мистецтва десятки й сотні тисяч робітників і селян. Значно зросли «кадри пролетарської літератури й мистецтва, висунулись нові письменники й художники з заводів, фабрик, колгоспів». Маркс і Ленін завжди підкреслювали те твердження, що справді невичерпні таланти в товщі народніх мас. Ці таланти гибли й гинуть в країнах капіталізму. У нас же, в країні пролетарської диктатури, утворена можливість безмежного розквіту й зросту сил у всіх ділянках культури для щонайширших мас трудящих. У світлі успіхів соціялізму, зросту нових кадрів пролетарської інтелігенції, повороту на позиції соціялізму старої інтелігенції історичне значення має ухвала ЦК ВКП(б) від 23 квітня. Вона виявляє зріст нашої літератури й мистецтва, з разючою ясністю показує вияв і піднесення творчих сил із надр трудящих, накреслює конкретні шляхи дальших завойовань на цьому фронті.

Ухвала ЦК знаходиться в найщільнішому зв'язкові з заходами партії, скерованими на те, щоб науку й техніку зробити власністю широких мас трудящих. Вона сприятиме подальшому розквітові літератури й мистецтва в Радянському Союзі.

«Кілька років тому, коли в літературі був ще чималий вплив чужих елементів, що надто пожвавилися з першими роками непу, а кадри пролетарської літератури були ще слабкі, партія всебічно допомагала утворенню та зміцненню окремих пролетарських організацій в галузі літератури й мистецтва, щоб зміцнити позиції пролетарських письменників і працівників мистецтва» (з резолюції).

Історично цілком потрібно було існування на тому етапі окремих пролетарських організацій в ділянці мистецтва й літератури. Але за останній час, в зв'язку з новими обставинами в країні і новими завданнями, що стоять перед літературою і мистецтвом, РАПП із організації, що сприяла зростові літератури й мистецтва, стала перетворюватися на свою протилежність. «Рямці нинішніх пролетарських літературно-художніх організацій (ВОАГТП, РАПП, РАМП і інш.) стають вже вузькі і гальмують серйозний розмах художньої творчости. Ця обставина створює небезпеку перетворення цих організацій з знаряддя найбільшої мобілізації радянських письменників і художників навколо завдань соціалістичного будівництва на знаряддя культивування гурткової замкнености, відриву від політичних завдань сучасности та від значних груп письменників і художників, що співчувають соціалістичному будівництву».

Організаційна структура літературно-художніх організацій не відповідає новим обставинам і завданням літератури. Ця обставина побільшувалася невижитими ще всупереч прямим вказівкам партії елементами групування, гурткової замкнености і недостатньої самокритики. Гурткова замкненість, підміна ідейно-виховної роботи адмініструванням сприяли також відриву РАПП від певної частини пролетарських письменників.

Потрібно також зважити, що подальшому розвиткові літератури перешкоджають багато помилок в теоретичних і творчих висловлюваннях деяких керівних робітників РАПП, помилки, що дотепер до кінця не викриті через часами далеко не принципові міркування.

До найяскравіших помилок творчого порядку стосується ставка на індивідуальний психологізм. Виходячи з цього, розвивалася ідеалістична теорія «живої людини», найповніше сформульована в тезі «світ — це людина». Цей висновок щільно був пов'язаний з такою методологічною настановою: «Аналіза психології індивідуальної є кращий шлях літератури до розуміння психології соціальної» (Див.: Авербах. «О задачах пролетарской литературы»).

Але ця робінзонада не має нічого спільного з марксизмом. Зрозуміти психологію окремих осіб можна тільки через аналізу суспільних взаємин, продуктом яких вони є.

«Соціяліст-матеріяліст, що за предмет свого вивчення бере певні суспільні взаємини людей і тим самим уже вивчає і реальні особи, із дій яких і складаються ці взаємини. Соціолог-суб'єктивіст, починаючи своє міркування начебто з „живих осіб“, насправді починає з того, що вкладає в ці особи такі думки й почуття, які він вважає за раціональні (тому що, ізолюючи своїх „осіб“ від конкретних суспільних обставин, він тим самим відняв у себе можливість вивчати справжні їхні думки й почуття), ц. т., „починає з утопії“» (Ленін, т. І, ст. 280).