Розділ «Вибрані твори»

Онде Чумаківська комуна, посеред багна стоючи, телефонує (с. 118).

Ша! Перекличка йде по соціалістичній федеративній радянській республіці. Відкіля? Ага, чую! Передавайте далі по лінії. Чумаківська комуна в бурю непівського лихоліття почуває себе твердо і непохитно. Комуна певна, що вона є шматок мудрого серця республіки. Капітан комуни Іванів салютує у всі кінці, в гнізда братерських комун федерації. Румпель в наших руках. Ганьба нудьгуючим! Смерть неврастенії! Комуна ще раз салютує своїм буйним переконанням: шлях важкий, але шлях до комунізму.

Гряде час світової революції! Слава комунам федерації! Слава Чумаківській комуні!

Дарма, що і у комуні є «гріхи». Знайдіть манастир без гріхів? А головне не те. Головне:

«Хіба можна кожного після довгої дороги без станції зводити у ванну?» (с. 131).

Це — з «Бараків». Там брудно. І в комуні буває. Люде. Традиції. От (с. 116):

З другої кімнати чується:

— Товаришу Гордієнко!

Він підводиться й резонно підкреслює:

— У нас прізвище відкидається. Кажіть просто: «Товаришу Йосипе!»

А Варвара (служниця) підслухала й собі:

— Варваро! Йдіть-но сюди!

Варвара незадоволено:

— Можете виражаться: товариш Варвара!

...Комуна гигоче, пес у сінях (перелякався) гавкає, а Варвара сердито спльовує:

— А ще комуна... Тьху!

...А над містом мчиться, як революція, молода весна. Зазирає в «обивательські» вікна, показує язика і мчить далі.

Д'ех! моя кохана! Дай візьму тебе в свої залізні обійми! Твоє волосся пахне, мов виноградне вино!

Не всі бачуть цюю весну. Не всі знають дорогу. Не знала ластівка, на електрику полетіла, синьої мряки злякалась, бо «на краєвиді купчаться хмари, збираються на вечір. Але то не буде потоп, а впаде звичайна роса. Тоді забуяє рослина. А в потопі (пам'ятаєте?) були голуби» (це з «Дороги» — с. 189), але візьміть і до «Ластівки». Бо і вона шукала світла од дощу — і вбилась у непівській кімнаті, шукаючи вікна. Хоч на дощ.

Електрика — не сонце. А сонце зійшло. Пахло сонцем. Пахло життям. А що з ластівкою?