Розділ «Вибрані твори»

До речі: як би ви вилаялись? — може, якось по-французькому, а то по-латинському? Проститутка — можна. Повія — красиво, поетично навіть. А як ще?

Хвильовий пише. Слово є слово. Річ є річ. І всі однакові.

А як гівно в партію лізе, гівно і єсть. Ви так думаєте — так кажіть. Труситься «жалкенька» (це її Вівдя — ось маєте!). Христя й бігає по нафту, щоб з книжки здобути те, чого нема в натурі. Труситься, мабуть, і Хая, бо — совнаркомка. А ще хоче з «Заулка» Аркадій Андрієвич.

Як же? Він закоханий в канцелярію, а Ленін і Троцький канцелярії розрішили. Може, вище від столоначальника вибереться.

І він, і ще, і ще.

«Обсервує» їх Хвильовий так, що треба йому до зоологічного саду якось навідатись по назвиська.

І чув я колись після читки на зборах спілки селянських письменників «Плуг»:

«Ой, що ж ви зачитали? Мене немов у смердюче болото вкинули, калом вимастили».

Еге — це для інтелігенції. Корисно. Щоб була інтелігенцією.

У місті. А ще в селі. Це «Шляхетське гніздо». Манячить велика Шведська могила, і тягнуть до неї шляхетські воли. Тоді ж була своя земля, свій ліс, виписувалася «Нова Рада»[633], посилались гроші до банка.

А тепер: мій — не мій ліс. Мої — не мої воли. Це — д'єдушка, а про бабушку вже казали: молиться. І обидва: та хіба це по закону? Тягнуть воли до Шведської могили. І згадується Мазепа. І згадується знов Винниченкова «Зіна». Ось:

Ви уявіть собі — я родився в степах. Ви розумієте, добре розумієте, що то значить — «в степах»? Там, перш усього, немає хапливости. Там люде, наприклад, їздять волами. Запряжуть у широкий, поважний віз пару волів, покладуть надію на бога і їдуть. Воли собі ступають, земля ходить круг сонця, планети творять свою путь, а чоловік лежить на возі і їде. Трохи засне, підкусить трохи, пройдеться з батіжком наперед, підожде волів, крикне задумливо «гей!» і знов собі поважно іде уперед. А навкруги степ та могили.

...В цих теплих степах виробилась кров моя і душа моя.

А Хвильовому (с. 87) ввижається іноді, що

вся Україна оранжерея — там десь, близько моря тулиться. І підпливають до неї кораблі — багато кораблів під червоний стяг. — І Україна дметься вгору... І люблю я її — більшовицьку Україну ясно і буйно... (с. 88).

Та не на волах до неї доїдеш. Інакше. Як — у «Дорозі».

Попутники не знають тієї дороги. Он Вівдя цілу годину в очі наймичці Горпині дивилась, євангелістці, щоб збагнути: як мати віру? Як упевнено йти? І не видивилась... А жалкенька Христя просто сама молитися почала, щоб економічне вчення собі в голову втовкмачити.

Їх усіх — в «Бараки, що за містом».

Але ви думаєте, що справді Хвильовий вас у болото завів?

Д'ех, як він любить життя!