Розділ «Вибрані твори»

А чого? Може, згадаємо? Наталку?

Отак з жіноцтвом. Проблема. І нехай Меженко каже: «Хвильовий обсерватор-хронікер». Чогось більшого! На що Хая про Яблочкину каже: «А вона перед ним, як сучка хвостиком» (с. 155).

Чому сучка? Чому хвостиком? Це — автор. Хая, не Хая, чув, не чув — однаково автор.

І де розважитися, як не згадати «Кота в чоботях»? Там Жучок — не свята, — сказали б сучки. Свята, — сказали б ми. Було байстря. Повісили козаки на ліхтарі. Але плаче ще й досі. А як же вона сповнена життя для других. І дитина — друга. Хіба була б для Жучка своя? Коли б спитали, може, завагалася б і відповіла (с. 59):

«Це залежить від того, як ви знаєте історичний матеріялізм. Я його погано знаю, а тому й воздержуюся».

Не хоче Хвильовий ідеалізувати Жучка, а хоч би хотів, не вмію, каже, гімнів складати, пишу степову бур'янову пісню цим сіреньким (с. 46).

Але що зробиш, коли він злотистий, коли з нього сонце точиться?

І Ю. Меженко каже — це поема. Вірно каже Меженко. А звідки вона взялась?

«Ах, я знаю: це жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли — це жовтнева тайна» (с. 46).

І пише Хвильовий свою поему без ґудзиків, бо без ґудзиків Жучок, без ґудзиків уся революція.

Нема красивих рухів, нема зав'язки, нема й розв'язки, «за цим звертайтесь до героїв гітарних поем».

А зав'язка-розв'язка — революція. Так, революція. Це — в усіх «Синіх етюдах».

От і порівняйте.

Хоче Ю. Меженко: «Я гадаю, що згодом він (Хвильовий) скаже своє слово, оцінить і закваліфікує». Це до того — обсерватор негативних рис.

Чого хоче? — «Свиня, це для того — свиню підложити», а Жучок — «Кіт у чоботях». Усі інші будуть казати: «Кіт у чоботях». І це згадають: Гапка — це глухо, а от гаптований — яскраво.

Еге — «не для пролетаріяту, а для інтелігенції». Форма — так. Наслідки, конструкція думки — ні. От: чи треба?

Єсть інтелігенція. Єсть просто міщанство. Єсть міщанство в інтелігенції. І нема інтелігентности в міщанстві.

Всефедеративне міщанство в «Синіх етюдах». Картає його нещадно.

Онде Анфіса Павлинівна (чи Павлина Анфисівна — чорт їх розбере, коли «обидві гірші»: та з тюрми вийшла, та з партії, мабуть, у тюрму піде). Так от дитячими котлетками свого гостя частує в «Колоніях».

І Сидір каже: «Яке-небудь стерво та ще й лізе. А спитати б: де ти було, як ми власть зовойовували? Гівно. Одно слово — гівно та й тільки».