Розділ «Вибрані твори»

21. І недовго радилися, й присудили до кари на горло.

22. І знов укинули його в в'язницю, де ночують засуджені на смерть.

23. І на самоті він згадував усе своє життя.

24. Згадав свою стару матір, що бідувала десь безсила й одинока, не знаючи, що небавом прийде про нього жорстока вістка вразити смертельно її стомлене серце.

25. Уявляв свою тиху хатинку, де зріс і набрався сили і де міг спокійно жити до кінця днів своїх.

26. Згадав ту, що словом «кохаю» намагалася вдержати його, але даремно, бо він пішов, навіть не зазирнувши у щастя, що хотіло обняти його.

27. Бо чув голос дужчий від усіх інших: «Покинь усе і йди перед мене возвіщати волю мою».

28. І голос колективу заглушив голоси окремих людей.

29. І покинув усе, і пішов уволяти волю пролетарства й провіщати Час по містах і селах, знаючи наперед, що з ним трапиться і що невдовзі прийде кінець.

30. Бо людина робить не те, що вона хоче, але те, до чого змушує влада речей.

31. І той, хто пізнав радість боротьби за ближніх, бачить мізерність власного щастя.

32. Щастя його — в боротьбі, й боротьба дає щастя прийдешнім поколінням.

33. І нема більшої любови, як покласти сили свої для щастя дітей.

34. В них-бо продовження життя нашого й нагорода за муки наші.

35. Так думав він, і передсмертний сум покинув його.

36. І міркував далі: «Все йде, як до того силує невмолима влада речей і як я, знаючи її, передбачав.

37. Сонце з безхмарного неба не може не світити і не гріти.

38. І людина, що почуває потребу возвіщати істину, не може мовчати про неї.

39. І голос, що віщує цю істину, бентежить і непокоїть можновладців навіть із в'язничого льоху.

40. Коли вони не можуть змусити його мовчати, вони топлять його в крові, щоб більше не чути його і марити, ніби небезпека минула.