Розділ «Вибрані твори»

Звідси він кричить ротному:

— Стало, вже зовсім стало! Дрючків тільки треба побільше.

Салдати зрозуміли й нервово заворушились. Виблиски надії оживили думку. Гаряче засперечались.

— Як знов посуне — перемеле на борошно.

— А тут як не постріляють, так замерзнеш на дереві.

— Та хіба така крига вдержить? Вона ж уся на гамуз потрощена.

— В ополонку зсунешся — і капут, амба!

— З дрючків мостки робитимемо.

— Скільки ж тих дрючків треба? Через Двину тут півверстви[229], як не більше.

— А ззаду знову наперед передаватимемо.

— Ні, краще тут сидіти.

— Що ж ти висидиш?

— Що? Може, вода швидко зійде, човнами переїдемо...

— О, німець скорше за тебе приїде й забере. До нього онде вдвоє ближче.

— А ми вночі, щоб не бачив.

— А він тебе ще вдень кулеметом покропить і до ночі не доживеш, насвердляє дірок.

— Одна смерть, хлопці, та це хоч у свій бік ітимемо.

— Ітимемо? Рачки полізеш, та й то чи вдержишся, голова твоя капустяна!

— Хоч рачки, аби не сидіти, замерзнемо, як горобці у хугу.

— Он Шамотнявий, та й іще не один, у Йордані побував.