Розділ «Вибрані твори»

— Авжеж, — відказав ротний, — та тепер вона не страшна. Всього дерева не заллє, високе.

Помовчали. Після нервового напруження знов наступила реакція, байдужість до всього. Один Остюк, переживши рятунок від неминучої смерти, тепер виявляв молоду вдачу, щось міркував, гарячився, лаючись уголос:

— Стерво вище командування: і не попередив ніхто, що острів заливає у повідь. А якби крига кругом не стала — скільки б нас лишилось?

Ротний притьмом стрепенувся.

— Ану, хлопці, вже засутеніло. Звозьте усіх сюди ближче до криги, до берега.

Величко немов зрозумів і хотів був знов погнати свого човна збирати людей з дерев. Шамотнявий запротестував:

— Ні, вже ти сиди тут із рукою. Зі мною хтось інший поїде.

Ротний підхопив наказливо:

— Справді, сиди. Досить того, що й мене, і всіх навчив, утямки дав, що човни недурно човнами. Без тебе й цих би не було, потягла б вода, потрощила у кригах. Сиди.

Скорився Величко. Сів верхи на велику гілляку, сперся спиною на стовбур і так само, як ротний, уважно стежив за рухом крижин. Він усе повільнішав, зате вода на острові ще прибувала, чудне озеро ставало глибше, вже не видно було жадного горбка, острівка.

— А чи довго воно може вдержатися? — роздумливо, ні до кого зокрема не звертаючись, мовив Величко.

Ротний, розуміючи його думку, суворо відповів:

— Тут все одно смерть. Як не з голоду та з утоми, так німці взавтра не минуть обстріляти.

Як на підтвердження, завів цілу стрічку кулемет, і писклявим роєм понеслись кулі, шукаючи жертву на соснах.

— Ач, знов, мабуть, когось угледіли. Рано човни вибрались до того боку. Було б ночі заждати.

— Еге, розумний! Ночі ж тепер безмісячні. Зовсім нічого не вбачиш, перекинешся десь — і каюк!

— О, цить, вертають. Чи не влучили знов кого? Ех, біда!

Привезли одного пораненого в голову, привезли двох, знятих з небезпечного дерева, і знов мали пуститись у плавбу по Драйкройцену.

— Ох, як вже справді називати це місце, так не трьома хрестами. Щось чи не половина з нас тільки лишилась... Ой! — скрикнув Шамотнявий і опинився раптом у воді. На його човен упав з дерева щойно привезений поранений, знепритомнівши. Легенька посудинка вмить ковтнула води й заблищала чорним черевом. Шамотнявий, захлинувшись з несподіванки, безпорадно крутився в холодній течії. Ватяник на плечах, ураз набравши, як губка, води, утруднював рухи і гирею тягнув тіло вниз, у темну глибінь. З сусіднього дерева пляск — і Величко широкими вимахами дужих рук наближається до товариша, штовхає до ближчої крижини, допомагає за неї вхопитися, щоб не підтягло під льодову бережину, не зассало навіки.

— Ще раз урятував, товаришу, — відсапуючись і відпльовуючись, каже по хвилі Шамотнявий, сидячи на крижині. Величко бере його під плечі й відтягає далі від краю, туди, де криги лежать у скілька поверхів, стиснувшись муром навколо острова.