Розділ «Глава 5»

— На додаток до всього цей Езер ще й молодший син Ніолан — дочки нашого короля. Відповідно, принц Езер — це його онук. Ось і творить все, що хоче, без остраху бути покараним, — пояснив Цифріт.

— Тепер зрозуміло, кого я викупав у калюжі. Нічого, наступного разу, може, хоч трохи буде боятися отримати по морді. Давай я допоможу тобі дістатися, куди тобі треба, і поїду вже назад у Школу.

— Спасибі, тут вже недалеко. А як я можу знайти тебе? — запитав Цифріт.

— Я буваю в місті тільки по вихідним. Зазвичай відвідую своїх друзів. Майстра Окертуза і його гномів. Це остання майстерня на вулиці ковалів. А так я весь час у Школі, — відповів Нік.

— Ось ми й прийшли, — Цифріт зупинився біля дверей, над якими великими літерами красувався напис «Королівська Академія Казначеїв» і герб гільдії казначеїв: листок пергаменту з пером, а над ним колос, замок і кольчуга. — Ще раз спасибі, Ніку. Ти мене врятував.

— Не кажи дурниць. Ти, головне, одужуй та більше не потрапляй в такі ситуації, — відповів він і попрощався з новим знайомим.

Три насичених дня навчання стерли в голові події вихідного. Навчатися ставало все важче. Якщо для всіх новачків навчання було приємними і легкими, то додаткові заняття, які почав відвідувати Нік, відбирали у нього всі сили. Як завжди, викладачі вирішили, що їх заняття найважливіші, і спуску не давали ні з одного виду магії. Він підозрював, що їх прагнення сильно стимулював наказами директор Хеган.

Йшла лекція з магії Землі. Неприємний голос Магістра Бата не давав заснути, хоча Нік чесно намагався це зробити. Тихий стукіт у двері змусив з цікавості відрити одне око. До зали увійшов Хранитель Багукхан і щось почав шепотіти на вухо викладачу. Нік вирішив не обтяжувати себе довгим триманням відкритим одного ока, влаштувався зручніше та з задоволенням почав дрімати. І знову в голову почав пробиватися противний голос Бата, але вже звернений особисто до нього. Не почувши слів, він подумав, що викладач помітив його небажання слухати і робить зауваження, але потім до нього все-таки дійшло, що від нього хотіли.

— Ніку, збирайтеся і вирушайте з Багукханом, — повторив Бат, не приховуючи свого роздратування неуважністю учня.

— Так. Добре, Магістре. Вже йду, — здивований Нік швидко зібрав речі і поспішив за Хранителем з класу.

— Багукхане, в чому справа? Ти навіщо мене з заняття забрав? Я, звичайно, радий втекти від Бата, але він же потім змусить відпрацьовувати.

— Ти думаєш, мені хочеться в мої роки бігати по Школі? Терміново викликає тебе директор Хеган. Що ти вже накоїв? Там такий ґвалт. Приїхали з королівського палацу. Лайка стоїть на весь коридор. Признавайся, яким боком тебе це стосується?

— Я зрозумів, у чому справа. Гаразд, розберемося. У мене до тебе прохання. Ти йди неспішно до кабінету Хегана, а я збігаю до себе в кімнату і тебе наздожену. Відчуваю, дещо мені треба там взяти, — сказав Нік і, не чекаючи відповіді мага, побіг до себе в кімнату.

— Стій. Куди ти побіг? Нам терміново до директора, — почав кричати у слід Хранитель, але марно. Він від відчаю махнув рукою та повільно пішов по коридору.

Нік наздогнав Хранителя задовго до того, як той дістався до кабінету. Багукхан старанно виконував прохання учня і йшов дуже повільно.

— Давай розповідай, поки не дійшли, у що ти вже вляпався? — суворо наказав маг й зупинився.

— Та нічого особливого. У вихідний, ввечері, йшов від Окертуза. В кінці вулиці, перед ринковою площею, почув крики. Троє били якогось хлопчину. Я попросив припинити. Полізли на мене. Довелося трохи заспокоїти. Потім втрутився патруль і загребли у відділок. Почали допитувати. Прибіг якийсь Міте, наваляв офіцерам, змусив всіх відпустити, забрав із собою нападників і поїхав. Хлопчина, який постраждав, сказав, що одним із нападників був Езер, синок дочки короля та ще й учень нашої Школи. До речі, щось я його не бачив з тих пір в Школі. Я думав, що справу зам’яли і забули. Ну, як бачиш, не забули, — стисло розповів про те, що трапилося, Нік.

— Тепер зрозуміло, через що такий ґвалт підняли. Гаразд, думаю, Хеган розбереться і тебе покарати не дасть. Пішли швидше. Там, напевно, вже йому всю голову продовбали через нас.

Повернувши в коридор, який вів до кабінету директора, вони зіткнулися з професором Атавхаї. Нік хотів привітатися, але Хранитель не дав цього йому зробити, потягнувши за рукав далі.

— А професор що тут робить? — запитав учень.