Розділ «Глава 4»

— Слухай, Окертузе, хотів в тебе запитати, — почав Нік, коли вони зайшли в крамницю і Майстер почав оформляти замовлення. — А чому в тебе на вивісці герб майстерні відрізняється від гербів інших майстерень. У них є меч, а в тебе немає?

— Це через жадібність наших правителів. Коли при справах був король Фенстел, такого не було, а коли всім почали керувати його син Тан та Магістр Дорінг, стало зовсім погано, — розповів Окертуз, в мить ставши сумним. — Раніше всі майстри і майстерні, які входили в гільдію ковалів, платили не дуже велику подать і могли все робити. І ось такі речі, як треба тобі, і інструменти та замки, ну, все із заліза, але найголовніше, звичайно, зброю і військові обладунки. Три роки тому Тан збільшив податі. Але найгірше — він встановив, що ті, хто виготовляє зброю і обладунки, повинні платити ще в два рази більше. Багатим майстерням це було вигідно. Вони змогли платити подвійний податок, а невеликим це стало не під силу. Багато закрилося. Ми насилу виживаємо, але можемо робити все, крім зброї та обладунків.

А саме на цьому були основні заробітки. Глава гільдії гад, це явно його задумки, щоб самому побільше заробляти. Та він ще дуже давно не злюбив нашу сім’ю. Мій батько, теж майстер-коваль, весь час вигравав у нього звання кращого майстра гільдії. І коли наша сім’я втратила можливість робити зброю, батько не виніс цього. Захворів і помер. А глава гільдії тоді зовсім нас вирішив по світу пустити. Спочатку два роки тому побудував цю стіну, що в кінці вулиці. Раніше вулиця була прохідна і для всіх, хто йшов від королівського палацу, наша майстерня була першою, а його остання. Тепер ми біля самої стіни і мало хто до нас доходить. Ти сам бачив, як багато майстерень на вулиці. А рік тому стало зовсім нестерпно. Цей гад, глава гільдії, змусив Тана встановити додаткову плату для тих майстерень, в яких працюють гноми. Тому я боюся, якщо не станеться дива, то через сто днів ми можемо залишитися без дозволу на роботу, і тоді доведеться йти працювати на інших або залишити столицю та трудитися у іншому місті. Ось така невесела ситуація.

— Дійсно невесело, — погодився Нік. — А чому через сто днів?

— Тоді закінчиться ярмарок пори Початку. Наприкінці ярмарку спливає термін сплати податі.

— А скільки треба буде тобі заплатити? — запитав Нік.

— Якщо без зброї та обладунків, то п’ятсот татінів на рік, якщо з дозволом на зброю, то тисяча. Та плюс за кожного гнома по сто татінів. Разом, щоб вижити, сімсот треба заплатити. А де взяти такі гроші, я не знаю.

— Так у тебе є багато товару. Може, продаси ще до того на ярмарку, — спробував підтримати Майстра Нік.

— Не вийде. Цього року ми майже не назбирали нічого на оплату за рік. Тому ярмарок не врятує. Можливо, вдасться у когось взяти у борг, — зовсім став сумним Окертуз.

— Головне не ховати себе завчасно. Все налагодиться. Так, скільки я тобі винен за своє замовлення?

— Вісімнадцять татінів за все.

Нік дістав гроші, відрахував двадцять татінів та віддав Майстру.

— Тут багато, — сказав той, перерахувавши гроші.

— Нічого, це за зіпсоване залізне відро, яке тепер у тебе буде вмивальником, — відповів Нік. — Ось ще що. Доправ все це в будинок Школи у місті. Напишеш, що в кімнату п’ятдесят сім для Ніка Гаммела Крігера. За тиждень впораєшся? Хотів собі зібрати все в кімнаті через тиждень.

— Так, звичайно. Все зроблю. Навіть раніше, — трохи веселіше відповів Майстер.

— Ще одне прохання. Я поки зовсім не орієнтуюся в місті, а вже скоро вечір. Можеш попросити когось зі своїх провести мене до будівлі Школи, що у центрі міста?

— Так-так. Раті зараз з дітьми буде йти на базар, вона проведе тебе.

Добравшись до Школи, Нік в піднесеному настрої вирушив до себе в кімнату. На вечерю він не встиг, та й їсти зовсім не хотілося. Солодкі спогади про смачні пиріжки все ще важкістю відгукувалися в животі. Хотілося скоріше опинитися в ліжку і дати відпочити стомленим ногам.

— А, Ніку, ось саме ти мені й потрібен, — зупинив його перед самими дверима голос Хранителя. — Не поспішай. Приділи мені пару хвилин.

— З задоволенням, — весело відповів Нік і присів поруч з конторкою Багукхана.