Розділ «Частина дев’ята Крихітка і дикі пси — II»

Пси кинули туди дріб’язок.

Чавунними сходинками на міст.

Люди. Люди. Люди. Люди чекають поїзда метро.

— У вагоні, — сказав один Пес.

— У вагоні, — кивнув другий.

Коли зупинився вагон, вони увійшли до нього й притислися до Редакторової спини. Затиснуті звідусіль тими, що їдуть працювати. Вдарити ножем, і Редактор ще довго стоятиме, так само затиснутий зусібіч.

Один із Псів витяг ніж і натиснув на кнопку, випускаючи тонке лезо. Але його пальці розпласталися, і ніж упав на підлогу. Очі Псові згасли, та він і далі стояв. Так само, як і його партнер, теж убитий і теж затиснутий з усіх боків похмурими у передчутті першого ковтка кави людьми.

Пах!

Тихо-тихо. Просто: «па-х-х-х-х».

Вони ще довго так їхатимуть — між вежами, мостами та гірками метро.

А Крихітка вийде на наступній станції, ховаючи під куртку пістолет із глушником, од якого ще куріє димок.

Довга яскрава вулиця. Море вогню. Майже потонули в ньому Крихітка та Дикий Пес.

Просто стоять одне навпроти одного. Просто — хто швидше натисне на курок пістолета у витягнутій руці.

Пах!

Чотири Пси вийшли з авто, озброєні бітами для гри в м’яч. У невеличку крамницю «Сигари, цигарки та мундштуки». Щоб убити господаря, щоб розламати полиці, щоб розбити вітрину, перетворивши її в:

…гар… ци…р… та…д…у…

Щоб кожний, хто довідається про це, сказав:

— Це зробили Пси.

— Боже, врятуй нас від Псів!

Вони відчинили двері. Двері з дзвіночком. Дві сходинки вниз.