Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

— Ви хочете, щоб я…

— Хочу.

Він зійде вниз і свисне таксі. Репортер у старому плащі, у зсунутому на потилицю капелюхові.

— Куди? — спитає таксист.

— За місто.

Крізь тисячу пробок, при світлі сотень реклам у непроникну темряву.

Репортер вийде з машини й озирнеться довкола.

— І про що тут писати?

— Що не так? — спитає таксист.

— Нічого.

Адже він може поїхати і, просидівши ніч за друкарською машинкою, описати псів так, ніби бачив їх насправді:

«Дикі Пси. Що ми знаємо про них? Звідкіля вони прийшли? Чого потребують? Який зі ста тисяч вогнів заманив їх до Міста?

Я бачив їхню зграю. І я вцілів.

Їх багато. Вони величезні. У їхньому подиху клубочиться сніг.

Хто врятується від них? Ніхто. І ніхто не знайде того, хто не врятувався.

Вони приходять щоночі. Вони зникають за мить до світанку.

Де їхній дім? Де вони переховуються?

Ми знаємо лише одне: настане ніч, і вони знову повернуться».

— Непогано, — скаже таксист.

— Непогано, — кивне репортер, і тоді Дикі Пси розплющать очі.