Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

— Ліфт іде вниз.

Вони, звичайно, можуть піднятися на поверх вище, де на рипучому помості їх розважатимуть циркачі: жонглер, пожирач вогню, канатоходець і чорний чаклун, що спалює та розчленовує жінок.

Від тих, котрі стояли поряд зі мною, війнуло простою їжею.

— Браво, — вони були ситі й плескали та всміхалися.

— А ну ж бо! Ще раз!

— Будь ласка, — сказав чаклун. — Зручно? — він закрив шухляду, підняв пилку.

Або сінематограф. Я стала прямо у дверях. На квадратному екрані за цигарковим димом жінка заламає руки, а піаніст у кутку вдарить по клавішах сильніше.

— Ти обдурив мене!

А він, у невеличкій білій чалмі, відвернеться, відставить руку назад. Потім упаде на коліно, притисне долоні до грудей і скаже:

— Пробач!

А ось і знову ресторан. Але тут уже пахне грошима.

— Поїв би.

— Дякую.

Далі. Нагору.

Сніг, лід і сніг. Для того, хто взимку працює, а влітку раптом згадав, що не відсвяткував Різдво. Заледенілі вікна, сліди на снігу та хуртовина.

Можна взяти напрокат шубу і, загорнувшись, пити пекучий грог.

Театр. Я ввійшла до ложі.

— Так. Якби м’ясо згнило, — принц на сцені, як завжди, був сумний. — Зникло, розкладене смородом. Однак не судилося, шкода, адже суїцид не схвалений ні церквою, ані Богами. Але жити так нудно. Куди не глянь — усюди те саме. Все і всюди те саме…

Чоловік у ложі дрімав, а його дружина, відвернувшись від Принца, посміхнулась мені, стомленому від «ко» юнакові.

Я — молодий негідник — звів брови й показав: