Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

— Я? — здивувалась я. — Навіщо ж? Нехай вони ховаються від мене.

І я вигукнула:

— Гей! — а відлуння відповіло мені:

— Гоп!

Саме «гоп», примружившись у яскравому світлі безлічі ламп. Вітрини, ліхтарі, жовті ковпаки таксі, вивіски казино, ресторанів та барів. Гущавина юрби, клаксони, газетярі та багато музики. З майданчиків вуличних ресторанів, з відчинених вікон машин. З яскравих, на всю стіну хмарочосу таблоїдів. Шипіння приймача, спів і сміх.

Це було Місто Великих Вогнів. Сліпуче. Манливе. Місто Великої Мрії. Прийди, і вона здійсниться.

Засліплені на мить пси кинулися до передмістя. Геть.

— Вони тікають, — сказав Чоловік Любові.

— Ще й день не скінчиться, як вони повернуться.

Я зійшла сходами, шофер біля автомобіля скинув кашкета й відчинив мені задні дверцята.

— Додому, — сказала я.

— Слухаюсь, — він підняв скло, що розділило нас.

Розділ 1

— Так, — сказав вітчим. — Непогано.

— Зовсім непогано, — сказала мачуха, чиє волосся стало коротшим і чия сукня струменіла на ній застиглою лавою.

Довгий мундштук, довгі нігті, підведені чорним очі. Жінка міста Яскравих Вогнів. Поважна, пересичена, вечірня.

І Дикі Пси, що чекають ночі. І гарчать до нових вогнів.

Тут були мільйони вогнів. А я запалила новий, із жовтим відблиском пісків:

І псам довелося відступити.

Ще на один метр до смітників.