Розділ «Частина сьома Крихітка та дикі пси»

— Туман.

А від річки відходять канали.

Вузькою смужкою води. В арку підземного склепіння, під вежами, під бруківкою, щоб, зірвавшись у чорний розлам, падати до центру землі…

Одна з Ділових Веж. Власник невеликого бізнесу навіть не скинув пальта в спорожнілому за останні кілька днів офісі. Лист у друкарській машинці урвався на «можемо завірити ва…», не перегорнута табличка «зачинено», пуста шафа для плащів.

Відпустити телефонний диск і почути:

— Склад.

— Це я.

— Я вас упізнав.

— Ну що там?

Аркуш перекреслено по діагоналі. В одному куті Власник Справи в безлюдному офісі. Триденний пил. В іншому — Робітник зі Складу. Він працював у ньому майже двадцять років і звик до своєї роботи настільки, що навіть почувши:

— Банкрут, — не зміг покинути свого місця.

Безлюдний будинок. Стіна за вікном. Прокинувся. Сів. Поставив чайник на газ і вимкнув. Так просто.

Ні; він не зміг.

І тепер, сидячи в конторі при складі, відчував, що живе.

— Ну що там у вас?

— Тиша.

— Ти сам?

— Сам, — скаже Робітник зі Складу.

— І я теж сам-один.

— Не зовсім, — скаже великий Дикий Пес. — Прощайся, — і, скинувши з плеча автомат, додасть: — Давай-давай.