Розділ «Частина п’ята Крихітка і мисливці раз»

Новий стрибок через вирваний днищем люк, що покотився з гуркотом.

— Ану ж бо!

І перша срібляста машина втелющилася в нього колесом, перевернулась і, розмалювавши асфальт сріблом, зі скреготом завмерла.

— Стріляй!

— Він уже вмер.

— Стріляй!!!

— Його вже немає.

Він іще був. Розрізавши ножем ремені, з машини крізь лобове скло.

Сріблястий металік… Чоловіки — великі діти. Як легко вибирати за них. Якщо пістолет, то найбільший, якщо силікон, то найважчий, якщо авто — синє, чорне чи сріблясте.

Ще до того, як привести їх сюди, у Це Місто Терору, я побувала в їхньому офісі. Я прийшла туди вночі, коли вони пішли спати.

Я обійшла їхні столи — дванадцять столів.

Я торкалася їхніх філіжанок — одинадцять філіжанок для кави.

Я розглядала їхні попільниці. Попільниць було сім.

Але я зробила це, щоб не пропадав вечір, записаний у моєму щоденнику, як «увечері в будинку Мисливців». Адже я знала, про що вони думають ще до того, як Мисливці Раз роз’їхалися по домівках спати. Адже я бачила на стоянці біля офісу дванадцять сріблястих машин.

Про що думаєш за кермом сріблястої машини? — «Буде неважко її впіймати?».

Сріблястий металік. Щоправда, тепер уже тільки чотири машини. Одначе такий самий колір мають не тільки тарани й дверцята, а й дула кулеметів.

— Вибереш кулемет?

— Звичайно.

— О! Найбільший!

Але це було гарно — чорне зі сріблом.