Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Бойова машина, котра зламалася вже по війні.

Його замріяний погляд, гори, що народжувалися просто під пальцями. Тих, хто йшов горами, він зупинив ось тут. У цій ущелині. Тричі по п’ять пальців. Потім складений з рук косий хрест:

— А, — я вбив їх усіх.

— Е, — сказала я, — адже то була війна.

— Ви знайомі? — запитала я.

— Йди до палати, дурню.

— Е, — це завжди означало — ні.

— Слухай, — сказала я. — Давай утечемо звідси.

Ми сиділи на санітарові, який упав біля самих дверей, і Зламаний Робот дивився на мене.

— Я відведу тебе на могилу Вовка.

— Е, — сказав він, — мене тут лікують. Я не хочу бути хворим.

— Я сама лікар, — сказала я. — Ходімо. Я лікуватиму тебе.

— Е.

— Тоді проведи мене, гаразд?

Добрий і милий, він зірвав усі ґрати і розчахнув переді мною семеро дверей. Добрий і славний, він ще довго стояв в останніх, сьомих, нахильці, щоб якось уміститися, і махав мені вслід рукою.

Отак розпочалося все це, і не я оголосила війну цьому безглуздому світові, що його вигадав мій вітчим.

За що тільки моя названа мати покохала його?

Я пішла з божевільні саме тоді, коли в місті стало на одну божевільну більше.

Вона бігала по квартирі, батьки не могли нічим зарадити, а її маленька дитина плакала в ліжечку, і не було кому заспокоїти її.

Вона вирвала собі волосся та порізала шкіру бритвою від голови до п’ят, численні неглибокі ранки сочилися кров’ю, а коли підсихали, обплутували її чорним мереживом.