Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Колись вона так боялася його втратити, адже він був кращий за всіх. Найкращий на цій землі. Вона була на все згодна, і кожна близькість із ним була для неї випробовуванням на ніжність і жертовність. Вона згодна була на все. Все-все-все.

І якось вона побачила, що він заглядається на дівчаток, молоденьких, у джинсиках-кльош, у черевичках на величезних безглуздих, як на неї, підборах. Вона спробувала одягтися так само, але він лише всміхнувся:

— Добре. — Але нікуди не запросив і не попрохав залишитись у тому вбранні.

І вона знову побачила цей погляд. Тоді вже вирішила зробити йому подарунок. Вона довго шукала і знайшла молоденьку повію, якраз на його смак. Вона підготувала їхню зустріч, і він закохався, а коли дізнався правду, зненавидів її, сказавши, що вона підла, і що остогидла йому.

Тепер вона сиділа розпатлана, виснажена, зі шрамами на внутрішньому боці рук, і мовчала, коли її сивий, неначе батько, брат казав:

— Тобі слід їсти.

Вона мовчала, а він говорив, як і кожного другого четверга ось уже двадцять дев’ятий місяць:

— Ти мусиш їсти, ти мусиш…

Не здогадуючись, що з нею роблять санітари поночі…

Мій татусь був налаштований рішуче.

— Робіть, що завгодно, — сказав він. — Але перш ніж вона помре, я маю знати, як повернути гроші.

— Авжеж, — сказав Лікар.

— І затямте, це повинен знати лише я.

— Звичайно!

Бідолашний Лікар, я тут усього п’ятий день, а батько вже почав залякувати його.

Вітчим убив Вовка. Вітчим убив Пса. Я залишилась сама-самісінька.

Але він нічого не сказав про Кота. Можливо, він не знайшов його, і Кіт живий? Я кинулася до вікна та притислася до ґрат.

Вітер розгойдував сосни, з неба на мене дивився блідий з похмілля Місяць.

— То як тобі життя?

— Я нічого не чую, — відповіла я.