Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Файно це — розчепірити пальці та фарбувати нігті. Файно нюхати туш і робити очі ще більшими. Файно робити так, щоб губи блищали…

Це моє дзеркало, а у шафі можна зачинити десять борців сумо, якщо спочатку витягти з неї усі мої сукні.

Цю шубку підстригла я. Каблучку мені виплавили з кулі. Ось відбиток моїх губ. Лише схопив за волосся, лише вдарив обличчям об стіну. Ці плями довкола — його розбризканий мозок. Тільки б вивернутися, тільки б вихопити з його кобури пістолет, тільки б приставити йому до підборіддя.

Колись я зроблю тут ремонт і, наклеївши веселкові шпалери, зроблю з цієї кімнати дитячу.

Колись мене поховають, і юрба вдів та сиріт стануть у чергу, щоб потанцювати на могильній плиті: «Тут спочиває Крихітка. Нам її не шкода».

А це — книжки. Я їх читаю. Це — вже прочитані.

Усе. Таємниці закінчились. Я розповіла все. Окрім того, як, прокинувшись того ранку, закурила і радісно засміялася:

«Риби — я ловила їх у блакитній воді — до несприятливих змін».

«Весілля — моя сукня була з мережива — побачити навіч похорон і мерця».

«Дерево — гілки дряпали об вікно — несприятливий знак щодо будь-яких справ».

Я відкинула сонник:

Файно… Навіть не подивилася, що означають «ніч», «пісок» і «безлюдні будинки».

— Мені є біля чого заходитися!

Татусю, невже вам не сподобався мій бульдозер?

Мамуню, вам більш не треба плескати мене по щоці та примовляти:

— Дитинко, ти сама все зрозумієш.

Де ж ви? Якби знали, що чекає на вашу названу дочку, донечку, ластівочку.

І, вчепившись у зубну щітку, я кажу:

— Файно!

Мені подобаються ледь помітні збрижки, коли я зморщую свого малюсінького носика. Файно буде побачити похорон. Файно побачити мерця.