Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

Моя мачуха ходить вночі на цвинтар. Біля старих хрестів, на розбитому надгробку, прекрасна у своїй наготі, вона викликає різну нечисть. Вона стогне, обхопивши її ногами. Вчепившись руками в хреста, увіп'явшись нігтями в різьблений камінь. Вигинається з криком:

— Так!!!

Мій вітчим виголює скроні.

Його книги стікають кров'ю, хоч там самі лише цифри — за ними гроші, що тепер належать йому.

Я стояла у кривавій баюрі. Мені довелося розтягати купу закляклих тіл, щоб дістатися комп’ютера, — там був його рахунок.

Пароль — ім’я першого з убитих ним. П’ять літер, двоє найманих убивць, чотири кулі. Тричі натиснути «Enter», а потім розкидати супутників, котрі зберегли для мене все, що можу донести.

А ще я купила нові набої. Вони лишають у тілі тридцятисантиметрові отвори.

— Дитинко, — сказав вітчим, — міняймося.

— Ні.

— Навіщо тобі гроші?

— Так, — сказала я.

— Ти хочеш, аби я…

— Хочу.

— Мені доведеться…

— Файно.

У неї — біле волосся смерті. У нього — пусті очі.

Тепер я ніколи не скажу «файно», бо тільки добрі дівчатка потрапляють до раю.

Розділ 4

Я хочу потрапити до раю, тому завжди виконую обіцяне. Варто вам лише попрохати про щось і запитати:

— Зробиш?