Розділ «Частина перша Крихітка в кутих черевиках»

— Ха-х-ху-х-хи-и…

— Ви там ще живі?

Він припав до щілини з іншого боку, наші очі зустрілися.

— Курва!

— Перепрошую? — я не розчула і тому взялася за пістолет.

— Ні-ні, — сказав він. — Це я не тобі.

— То у вас усе гаразд?

— Так.

— Ви не можете уявити, яка я втішена.

Я завжди тішуся, коли татусеві добре. Моєму вітчиму, що взяв мене з дитячого будинку.

Шкода лишень, що не можу зараз його поцілувати.

Та головне — у нього все гаразд.

Усе ще граючись пістолетом, я повернула до міста, але заховала зброю, щойно перша машина зупинилася поруч.

— Куди?

— До міста.

— Сідай, — голосом доброго опиря мовив водій. — Я не скривджу тебе.

— Авжеж. Не скривдите.

Мені завжди щастило на доброзичливих людей. Люди взагалі були добрими до мене. Надто, коли наставити на них пістолета й сказати: «Раз», — і попередити, що лічити далі не вмієш.

Славна крихітка в кутих черевиках. Маленький янгол смерті, що цілує холодну кулю.

Я, певно, соромилася б стриптизу, якби не Кінець Світу. Я могла б бути комусь вірною дружиною, якби у чотирнадцять років не отримала вже десяту медаль за війну, за Армагеддон. Я облишила б куріння, якби не Апокаліпсис. Я була б зовсім іншою, якби не Іоанн Богослов: «І побачив я, що вона упилася кров’ю, і ніс її на своїй спині звір». Це про мене.