Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

Коротко кажучи, щось у цьому роді. Жаль, що Віра не змогла присвятити своє життя науковій роботі.

Коли наш таймер-зайчик, повернувшись до нас куцим хвостиком, сповістив, що бульйон у скороварці готовий, Віра підійшла до вікна, а надворі саме світив майже повний місяць, і спитала:

— Слухай, а ти віриш у Іісуса Христа?

Я подивився за вікно і повірив у існування сина Божого, бо він саме стояв у дворі коло Мишачого дерева, простоволосий, босоногий і прекрасний. Ще ніколи в житті я не бачив більш довершеного створіння.

Це і був наш Алекс, і було схоже на те, що йому трапився той само патологічний афект, про який нам розказувала Віра, бо, коли ми його утрьох відмили, перевдягли і відпоїли Аліниним бульйоном, він заснув і спав аж до наступного вечора, а як урешті відкрив очі, то не пам'ятав геть чисто, звідки і яким чином він до нас добувся.

Він був довершеним, немов чистий лист паперу, і мої дівчата одразу у нього закохалися. Потреба піклуватися про якесь безпомічне створіння, годувати його з ложечки, виховувати, прищеплювати начатки культури була закладена у них на генетичному рівні, і вони знову отримали таку можливість. Цього разу я зовсім не ревнував, а, перебравши на себе ролю, так би мовити, батечка нашого святого сімейства, сконцентрувався на заробітку грошей. І як ви думаєте, буцімто найкращий для того спосіб, то місити тісто на булочки або дезинфікувати холодильні камери, запевняю вас, ви помиляєтесь. Від щирого серця раджу вам, як гроші у вашому сімейному колі закінчуються, беріть іграшковий пістолетик вашого сина і прямуйте до якоїсь заправки. Рекомендую при цьому вибирати її подалі від місця вашого проживання і не забувати натягувати на голову колготки вашої дружини. І що вже конче необхідно — про ваше хоббі ні пари з вуст, навіть вашій прекрасній половині. І не хвилюйтеся, що вона питатиме, звідки на банківському рахунку так багато грошей. Питання про гроші постає лише як їх бракує.

Як то говориться, подібно леву, що не лякається шуму, подібно вітру, що не вловлюється сіттю, подібно лотосу, що не змочується водою, подібно носорогу — іди самотньо.

На того останнього я і був схожим, мене так і називали тепер у газетах — підступний носоріг, і то мене, такого загалом добросердечного і щирого.

Але що мені, власне, залишалося? Працювати «на чорну», а тоді посилати за тими копійками Віру? Ні, даруйте красно. Бачите, чашу приниження можна пити довго, але ж не безконечно. Чому я мав толерувати закони суспільства, яке не те що не дало мені щасливого дитинства, освіти, захистку, врешті, я б і сам дав би собі ради, але ж воно не дало мені шматка картону, де була б приліплена моя фотографія, а під нею стояло однаково яке ім'я — Іванов, Мюллер або Мао Цзедун, але щоб той шмат картону дозволяв би мені не здригатися біля пісуару громадської вбиральні, як туди заходить поліцейський, і щоб він давав мені можливість, я маю на увазі шмат картону, а не поліцейського, заробляти на життя якимось більш пристойним способом — як філософ, менеджер чи продавець дамських черевиків. Остання професія сподобалася би мені найбільше, бо у душі я — фетишист і просто обожнюю гарненьку жіночу ніжку у дорогій панчосі.

Скажу іще наостанок, аби більше до цієї теми не повертатися, що єдиний випадок, коли мені не треба було через відсутність аусвайсу турбуватися, то це — як мене арештовували.

Отож, не рахуючи різдвяної пригоди, я іще двічі зробив наскоки — один раз до сексшопу, а другий — до лавочки по скупці золота, і цих грошей нам вистачило якраз на те, аби сплатити за прокладання поперед нашим будинком отих золотих, як судити за ціною, каналізаційних труб і прожити безбідно іще один чудовий місяць. А потім… А потім мене вигнали.

Але зараз я не готовий про це розповідати. Мій наглядач приніс книжку, де якийсь жартівник зібрав до купи усілякі смішні і повчальні історії про приречених до страти, а саме про тих із них, кому відрубали чи відсікали голову, починаючи від якогось там святого, що стояв, тримаючи її попід пахвою, і закінчуючи мобільною ґільйотинкою, якою користуються у наші дні фундаменталісти Північної Африки, від'їжджаючи, так би мовити, на гастролі до провінції.

Були там і дуже зворушливі історії. Наприклад, про Карла X, що попросив, як його вели до ешафота, іще одну сорочку, бо надворі було зимно, і він боявся, що дрижатиме від холоду, а його піддані думатимуть, що він б'є дрижаки від страху. Або про гордячку Марію Антуанетту, що, коли їй запропонували наостанок тарілку гарячого супу, сказала: «Мені вже більше нічого не треба». А чи про Марію Стюарт, яка попросила принести до камери дерев'яну колоду і влаштовувала репетиції аби граційно схилитити голову на ешафот. Noblesse oblige, хай йому трясця!

І вже просто не стану вам переказувати ті смішні історії, коли кат виявлявся невправним або недбало ставився до свого знаряддя праці, себто, як він не наточував сокиру чи не міг одним махом перерубати шию нещасному, і той стрибав, стікаючи кров'ю, наче недорізана курка, підтримуючи руками напіввідрубану голову.

Через оті милі історії у мене почало судомити горлянку від люті.

І була та лють у алфавітному порядку: безмежна, божевільна, дика, жагуча, звіряча, несамовита, пекельна, скажена, сліпа і чорна. А ще — вона була безсила, і те безсилля роздирало мені нутрощі, не знаходячи виходу у цьому приміщенні на шість квадратних і дванадцять кубічних метрів. І я знав, що ніколи не буває так погано, аби не було іще гірше. І я зробив єдине, що було у моїх силах.

Я заплакав.

Після таких книжечок стаєш мізантропом і не чекаєш на гуманність дванадцяти знудьгованих присяжних. Тому я хочу подарувати вам наостанок те найкраще, чого я навчився у моїх королев, а тоді навчив Алекса і завдяки чому ми провели учотирьох найкращий місяць мого життя. Це — гра у бридж. Її правила дуже прості, якщо ви зрозумієте їх з першого разу, і вона принесе вам насолоду, якщо ви знайдете іще трьох однодумців.

Отже, грають у бридж учотирьох, двоє проти двох. Партнери сидять одне проти одного і називаються згідно сторін світу — Північ, Південь, Схід і Захід. Пара Північ-Південь грає супроти пари Схід-Захід. Коли гравець Півночі бере взятку, то вона належить також гравцю Півдня. І навпаки. Те саме справедливе і для пари Схід-Захід.

52 карти (без джокера) мають чотири масті: піка, чирва, бубна і хрест.