Розділ «Наталія Кушнєрова Прірва для Езопа»

— Ми тут бачимо тінейджера…

— Я маю на увазі на задньому плані.

— Бабусю, що торгує насінням, дитя, що їсть морозиво, собаку, що ось-ось вкусить за литку те дитя…

— А оце?

— Що оце?

— Що це таке?

— Звідки я знаю? Чиясь постать, дуже розмита, у світлому плащі і капелюсі.

— Так от, це і був — він.

— Мій батечко?

— До чого тут твій батечко? Історію ту придумала твоя покійна матінка, Царство їм обом небеснеє. Я була закохана у нього три роки у дитячому садку, а потім ми просто дружили. Окрім того, плащі і капелюхи — не його стиль. То був Берр!

— Який Берр?

— Із Altenheim'y!

— О-о! — сказала Віра. — А я і не думала, що альцгеймер до такої міри заразна хвороба. Ну добре, і тепер ти твердиш, що у результаті такого збігу обставин той невідворотний сторічний дідусь і є щасливим батечком твоєї дитини?

— Нічого такого я не тверджу. Ти просто не даєш мені сказати і слова. Я все-таки старша тебе за віком.

— Приємно почути, що ти врешті змушена визнати цей очевидний факт. Але хто ж тоді являється, повторю знову цю банальність, щасливим батечком дитини?

— Думаю, що той гарненький кельнер.

— Який кельнер?

— Із траторії.

— Із якої саме?

— Там, де нам подали смачнющі равіолі і я ще поспитала, яким чином вони готують той божествений соус.